Право беженцев в международном праве

Управління верховного комісара ООН у справах біженців 1950 р. (прийнятий у додатку до резолюції Генеральної Асамблеї 428 (V) від 14 грудня 1950 р. ) (див. http://www. unha. org/cgi-bin/texis/vtx/refworld/rwmain?docid=3ae6b3628).

Правові критерії задоволення чи відхилення запиту про екстрадицію визначаються двосторонніми чи багатосторонніми договорами про екстрадицію між двома зацікавленими Державами, а також національним правом запитуваної Держави. У договорах про екстрадицію і застосовних положеннях національного законодавства зазвичай визначаються злочини, по яких може проводитися екстрадиція («злочини, що дають підстави для екстрадиції»); причини відхилення запиту про екстрадицію («причини відмови»), а також вимоги до підтверджуючого документа та/або доказів, що повинні надаватися Державою, що подає запит. Процедури розгляду запиту про екстрадицію зазвичай визначаються в національному праві запитуваної Держави. Більш докладний огляд законів про екстрадицію в цілому, а також їхнього зв'язку з притулком дивіться у статті С. Капферера, «Взаємодія між екстрадицією і притулком» (далі - «Екстрадиція і притулок»), УВКБ ООН, Серія досліджень з правових питань і політики захисту PPLA/2003/05, листопад 2003 p. , за адресою http://www. unhcr. org/cgibin/texis/vtx/refworld/ rwmain?docid=3fe846da4. У багатьох випадках ці акти встановлюють зобов'язання видворити чи переслідувати («aut dedere autjudicare»)

Однак слід зазначити, що в міжнародному праві немає загального зобов'язання провести екстрадицію. Більш докладно дивіться роботу С. Капферера, «Екстрадиція і притулок», примітка 2 вище, пункти 21-32.

Часом у законодавстві про екстрадицію були прийняті так звані «дискримінаційні статті», згідно з яки­ми в екстрадиції необхідно чи можливо відмовити, якщо її вимагають з політичних мотивів чи з метою переслідування або дискримінації. 4 Ці захисні заходи, передбачені в законодавстві про екстрадицію, певною мірою збігаються з зобов'язаннями запитуваної Держави про невидворення, встановленими в міжнародному праві щодо біженців і прав людини.

6. У цій Керівній записці викладена позиція УВКБ ООН щодо матеріально-правових і процедур­них питань, які виникають, якщо запит про екстрадицію стосується біженця чи шукача притулку. У Частині II Записки докладно розглядаються зобов'язання Держави щодо невидворення, встановлені в міжнародному праві щодо біженців і прав людини, у контексті екстрадиційного провадження щодо бі­женця чи шукача притулку. Також розглядається ступінь відповідності існуючих принципів і положень законодавства про екстрадицію принципу невидворення. Частина III присвячена питанням, пов'язаним з процедурами екстрадиції, включаючи гарантії безпеки, необхідні для повного врахування особливої ситуації біженців і шукачів притулку і відповідних відносин між процедурами екстрадиції і притулку. У цій частині Записки також розглядається роль УВКБ ООН у екстрадиційному провадженні, що впливає на осіб, які входять до сфери його компетенції. У Частині IV розповідається, як інформація, пов'язана з запитом про екстрадицію, може вплинути на право на міжнародний захист біженців, і особлива увага приділяється процедурним гарантіям у ході надання притулку, що діють, якщо шукач притулку також є об'єктом запиту про екстрадицію. У Частині V Записки представлені висновки щодо взаємозв'язку між екстрадицією і притулком, і потреби узгодити екстрадиційну практику Держав з їхніми зобов'язаннями за міжнародним правом.

ЕКСТРАДИЦІЯ І ПРИНЦИП НЕВИДВОРЕННЯ

7. У цій Частині Керівної записки розглядається обсяг і зміст зобов'язань щодо невидворення запи­туваної Держави в рамках міжнародного права щодо біженців і прав людини, а також дія в контексті за­питів про екстрадицію біженця чи шукача притулку. Також йдеться про те, як може використовуватися захист від видворення в рамках екстрадиційного процесу

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные