Право беженцев в международном праве

6 і 7, відповідно, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, також включає забо­рону видворення в місця, де існує ризик такого поводження. 23 Заборона за міжнародним правом з прав людини на видворення в місця, де існує реальний ризик «непоправної шкоди», поширюється на всіх осіб, які можуть перебувати на території Держави під її юрисдикцією. 24 Сюди входять біженці і шукачі притулку. Це також стосується країни, куди проводиться видворення, чи будь-якої іншої країни, куди можуть пізніше перевести цю особу. 25 Застереження і винятки з цього положення не допускаються. 26

20. Зобов'язання щодо невидворення, що встановлюють заборону на екстрадицію у випадках, коли існує загроза життю чи фізичній цілісності розшукуваної особи, також містяться у регіональних до­говорах про права людини. Наприклад, в Америці Стаття 22(8) Американської конвенції про права людини 1969 р. говорить, що «у жодному випадку іноземець не може бути депортований чи повернутий у країну, незалежно від того, чи є ця країна країною його походження, якщо в цій країні його право на життя чи особисту свободу перебуває під загрозою порушення через його расу, національність, релігію, соціальний стан чи політичні переконання. » Відповідно до Статті 13(4) Міжамериканської Конвенції про запобігання і покарання за катування 1985 p. , «екстрадиція не проводиться і розшукувана особа не може бути повернута, якщо є підстави вважати, що його [чи її] життя буде в небезпеці, що він [чи вона] зазнає катування або жорстокого, нелюдського чи принизливого поводження, чи що його [чи її] будуть судити спеціальним або тимчасовим судом у Державі, що подає запит. » Європейський суд з прав люди­ни послідовно стверджує, що зобов'язання щодо невидворення є невід'ємною частиною зобов'язання не піддавати жодну особу катуванням чи нелюдському, принизливому поводженню чи покаранню, встановленому в Статті 3 Європейської конвенції про захист прав людини й основних свобод 1950 р

(ECHR), і що це зобов'язання набуває чинності, якщо є реальний ризик зазнати такого поводження в результаті примусового видворення, включаючи екстрадицію. 27

3. Ієрархія зобов'язань

21. Приймаючи рішення про можливість екстрадиції, запитувана Держава може зіткнутися з кон­фліктом зобов'язань. З одного боку, обов'язок провести екстрадицію може випливати з двосторонньої чи багатосторонньої угоди про екстрадицію, стороною якої є запитувана Держава і Держава, що подає запит, чи відповідно до положень міжнародних або регіональних актів, що встановлюють обов'язок провести екстрадицію чи законне переслідування. З другого боку, запитувана Держава пов'язана свої­ми зобов'язаннями щодо невидворення відповідно до міжнародного права щодо біженців і прав люди­ни, що виключає екстрадицію біженця чи шукача притулку в Державу, що подає запит, на розглянутих умовах. У таких ситуаціях заборона на видання особи за міжнародним правом щодо біженців і прав людини має переважну силу перед зобов'язанням провести екстрадицію.

22. Пріоритет зобов'язань з прав людини не залежить від наявності конкретних положень про це в договорі, яким установлюється зобов'язання про екстрадицію. 28 Скоріше, перевага цих зобов'язань перед зобов'язаннями за договорами про екстрадицію обумовлена 'їхньою природою29 і місцем в ієрар­хії міжнародного правопорядку. Це випливає зі Статті 103, а також Статей 55(с) і 56 Статуту Органі­зації Об'єднаних Націй. У Статті 103 Статуту Організації Об'єднаних Націй установлюється перевага зобов'язань за Статутом перед зобов'язаннями, що випливають з інших міжнародних договорів. 30 Крім того, відповідно

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные