Правовая социология как составная правоведения

вивчення юридичних явищ у трьох основних напрямках:
  1. охоплює вивчення тих особливостей соціально-економічних умов життя, що потребують юридичного регулювання. Тут набувають свого матеріального обґрунтування всі юридичні інститути і норми. Іншими словами, в ході дослідження, яке проводиться в цьому напрямі, виявляються потреби суспільства в певному виді правового регулювання і дається пояснення вибору юридичних засобів їх задоволення.
  2. охоплює дослідження соціального, соціально-психологічного і юридичного механізмів дії правової норми, що передбачає визначення відповідних чинників, які впливають на виконання юридичних норм.
  3. включає вивчення ефективності правових норм, в процесі якого виявляється достатність або недостатність юридичних засобів, обраних для досягнення поставлених цілей правового регулювання.

Звертаючись до внутрішньої структури правової соціології як системи знання, можна виділити в ній такі розділи:

  1. загальні теоретичні і методологічні питання;
  2. спеціальні проблеми і конкретні соціально-правові дослідження;
  3. методика і техніка соціально-правових досліджень.

У ряді загальних проблем важливе місце посідають такі, як соціальні джерела права, соціальна система і соціальний механізм функціонування правових інститутів, система соціальних функцій права, правові проблеми соціального планування, взаємодія права і громадської думки, престиж права та юридичних професій.

Що стосується спеціальних проблем, то можна визначити такі, соціогендерний аспект у соціології права, соціологічні проблеми нормотворчості та діяльності щодо застосування права, соціологічний підхід щодо дослідження судової діяльності, інститутів і норм кримінального права тощо.

Методика і техніка соціально-правових досліджень — це вибір оптимальних підходів, методів та прийомів соціально-правового дослідження конкретних спеціальних проблем або їх частин, що дозволяють отримати об’єктивні знання.

 5. Функції правової соціології.

Правова соціологія як самостійна галузь знань реалізує всі властиві науці функції (світоглядну, методологічну, комунікативну, прогностичну, інформаційну, критичну тощо), сукупність яких утворює дві групи:

  1. Теоретико-пізнавальна функція. Реалізується в обґрунтуванні причинно-наслідкових зв’язків взаємодії права та соціуму, у критичному оцінюванні чинних норм права, у з’ясуванні особливостей права, які заважають його ефективній реалізації
  2. Практична функція. Стрижнем її є прогнозування правової ситуації в країні, вивчення громадської думки щодо певного правового акта, рівня правової культури громадян та вироблення засобів його підвищення. Містить елементи прогнозування, критики, оцінки, опису.

Взагалі, правова соціологія вивчає право насамперед для того, щоб давати рекомендації, які сприятимуть раціональному та ефективному формуванню соціальної дійсності.

Вивчаючи громадську думку про право, ставлення до нього різних верств населення, причини недостатньої ефективності деяких правових норм, правова соціологія прагне насамперед скласти уявлення про фактичні мотиви, які управляють поведінкою населення в цілому, а також про мотиви поведінки різних соціальних верств. Ці знання дають можливість виявити той внутрішній рушій, на який може розраховувати законодавець або особа, яка впливає на суспільство.

Особливого значення для ефективного функціонування права в суспільстві як соціального регулятора правова соціологія набуває у зв’язку з виконанням критичної функції. Оскільки будь-яка наука ризикує опинитися в полоні того різновиду інтелектуального самомилування, яке справедливо називають догматизмом. Правова наука надзвичайно наражається на ризик, бо, оперуючи обов’язковими для всіх правовими формулами і рішеннями, вона схильна ідентифікувати себе з владою.

Звичайно право має свій внутрішній механізм критики, наприклад оскарження судових рішень. Проте це обмежена критика, яка не виходить за межі прийнятих правил. І коли такі засоби виявляються вичерпаними, — вступає в дію правило — зафіксоване визнається істинним і безперечним. Аби перервати цю спокійну течію речей — смертельну,

1 2 3 4