Правовое регулирование деятельности абонентов сети Интернет
Вирішити питання захисту приватності користувачів Інтернат можливо за умов вжиття комплексу заходів на організаційному, технічному і нормативному рівнях.
Перш за все, на організаційному рівні пропонується створити міжнародний наглядовий механізм за дотриманням приватності користувачів Інтернет в рамках існуючої системи регулювання Інтернет. Така система зараз існує у формі стандартизації. "Стандарти це не тільки технічне питання. Вони обумовлюють технологію, яка буде застосовуватися в інформаційному суспільстві, і відповідно, шлях, яким промисловість, користувачі, споживачі і адміністратори будуть отримувати зиск від цього. " Через цю причину, організації, що займаються стандартизацією Інтернет, мають можливість визначати пріоритети і напрямки розвитку Інтернет.
Разом з тим, стандартизація це процес суб'єктивний. Він відображає динаміку ринку і сам є комерційною діяльністю. Внаслідок спрямованості процесу стандартизації на потреби ринку, публічні інтереси і права користувачів не завжди мали належне нормативно-технічне втілення.
На сучасному етапі ситуація починає змінюватися
Анонімність користування Інтернет визнається як один із суттєвих принципів, що дозволяє гарантувати певний рівень приватності під час користування Інтернет. 3 іншого боку, справедливо відзначається, що принцип анонімності, завдяки якому можна уникнути ідентифікації, не завжди відповідає іншим публічним інтересам. Таким, як боротьба з незаконним і згубним змістом в Інтернет, фінансовим шахрайством або порушенням авторських прав.
На думку автора, вірний підхід полягає у балансуванні, яке має відбуватися за принципом пропорційності задіяних інтересів, публічних та індивідуальних. Цей принцип знайшов своє відображення в практиці Європейського Суду з прав людини у застосуванні статті 8 Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини, яка проголошує право на повагу до приватного життя людини.
Слід звернути увагу і на такий механізм як саморегуляція телекомунікаційного сектора через прийняття кодексів "чесної інформаційної практики" (fair information practice) і систему посвідчення відповідності такої практики проголошеним стандартам. Хоча такий підхід справедливо критикується поборниками ідеї державного регулювання за його слабкість у вирішенні питання притягнення порушників до відповідальності.
На думку автора, для забезпечення приватності в Інтернет, суттєву роль мають відігравати і міжнародні інструменти. Оскільки це глобальне, як сам Інтернет, питання на національному рівні вирішити проблематично.
Закріплені в існуючих міжнародно-правових актах основні засади захисту права на приватність потребують адаптації для застосування в Інтернет. З цією метою вчені пропонують розширити коло прав людини. Серед "нових" прав є такі:
- право не бути внесеним до списків ("a right not to be indexed");
- право на ефективне шифрування персональної інформації ("a right to encrypt personal information effectively");
- право на справедливе поводження з людиною у сфері використання системи шифрування "відкритим ключем" ("a right to fair treatment in key public infrastructures");