Правовое обеспечение распространение информации сетью Интернет

З огляду на простий доступ до мережі Інтернет та швидке зростання кількості її користувачів, сьогодні, як ніколи раніше, актуальним є вирішення питань, пов’язаних із можливостями мережі Інтернет та їх використанням. Такими питаннями, зокрема, є вдосконалення організаційно-правового забезпечення поширення інформації мережею Інтернет.

Легальне визначення Інтернету міститься в абзаці п’ятнадцятому статті 1 Закону України „Про телекомунікації”, згідно з яким Інтернет – всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно пов’язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами.

Для тих, хто не зовсім розуміє наведене визначення зазначимо, що Інтернет у суспільстві прийнято визначати як: канали зв’язку; супутниковий зв’язок; телефоні лінії; мобільний (сотовий) зв’язок; виділені лінії; радіоканали тощо.

Таким чином, Інтернет – це інформаційний простір, який не має чітких державних кордонів, тобто зареєстрований інформаційний ресурс резидента України може знаходитися на сервері, що орендується на території будь-якої іншої країни.

Як зазначають автори монографії [1], до базових послуг, які надаються сьогодні за допомогою Інтернету, зокрема, належать:

– електронна пошта (e-mail, е-пошта) – найбільш поширений та дешевий засіб листування та обміну невеликими за обсягом блоками будь-якої інформації;

– група новин – засіб надання інформації для загального огляду (телеконференції, електронні дошки оголошень тощо);

– передача файлів (сервіс FTP – File Transfer Protocol) – засіб пошуку та пересилання будь-яких інформаційних файлів, без огляду на їх зміст і призначення;

– www („всесвітня павутиння”) – послуга доступу та надання гіпертекстових документів, які ще називають – веб-сторінками.

До похідних послуг можна віднести безліч послуг, що реалізуються на основі базових чи є її подальшим розвитком, наприклад:

– доступ до інформаційних ресурсів, таких як бази даних, електронні архіви, бібліотеки тощо;

– електронна комерція (е-комерція) – створення віртуальних магазинів, реклама, продаж і здійснення розрахунків засобами інформаційно-телекомунікаційних технологій;

– телебанкінг (Інтернет-банкінг) – здійснення через мережу Інтернет міжбанківських розрахунків і банківського обслуговування клієнтів;

– дистанційне (теле-) навчання – надання методичної та інформаційної підтримки для навчання незалежно від віддаленості того, хто навчається, від навчального закладу;

– телеробота – отримання замовлень на виконання роботи у мережі Інтернет;

– телемедицина – надання медичних послуг на відстані, зокрема, інформування, консультування, діагностика, нагляд за хворими тощо за допомогою засобів спілкування, а також спеціалізованого кінцевого обладнання, що підключені до мережі передачі даних;

– „ІР-телефонія” – здійснення двостороннього голосового контакту віддалених один від одного абонентів через мережу Інтернет.

Відповідно до Указу Президента України „Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні” розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію [2].

У зв’язку з цим основними завданнями щодо розвитку

1 2 3 4 5

Похожие работы