Предложения с однородными членами в романе Люко Дашвар «Село не люди»

Зміст 

Вступ

Розділ 1. Структурно-семантичні особливості речення з однорідними членами у романі Люко Дашвар «Село не люди»

1. 1. Загальна характеристика речення з однорідними членами

1. 2. Однорідні й неоднорідні означення

Розділ 2. Специфіка функціонування однорідних означень у романі Люко Дашвар «Село не люди»

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Синтаксис української мови, одиниці якого забезпечують виконання комунікативних функцій, посідає центральне місце в усій мовній системі. Мова не може бути опанована поза відношенням до людини її комунікативних потреб.

Вивчення способів писемного оформлення мовлення – це тільки початок освоєння рідної мови: пізнаючи свою мову, людина пізнає саму себе, особливості національного мислення й національної картини світу.

Мова та індивідуальна художня манера окремих письменників вплітається у мовний контекст усієї епохи. Ідіолект, за визначенням В.  Виноградова, – «це система індивідуально-естетичного використання притаманних певному періоду розвитку художньої літератури засобів мовного вираження» [7, с. 40].

Лінгвостилістична система, всі мовні ресурси постмодерністської прози спираються на синтаксичну будову та способи текстотворення, що сприяють розкриттю стилістичного потенціалу мовних одиниць, їх естетичного змісту та експресивної семантики.

Сучасна наука синтаксичними одиницями, в першу чергу, називає словосполучення, речення, висловлення. Причому базовою одиницею синтаксису є просте речення. Воно передає відносно завершену інформацію, формує складне речення і текст.

Також існують структури, які є перехідними між простим і складним реченням. Такі конструкції традиційно розглядають як прості ускладнені речення, що об'єднують різнорідні у формально-синтаксичному плані явища: однорідні члени речення, відокремлені другорядні члени речення, вставні і вставлені конструкції, звертання.

На сьогоднішній день речення розглядають як семантичну, комунікативну і репрезентовану нами формально-граматичну одиницю (І.  Р.  Вихованець, Н.  Л.  Іваницька, Л.  О.  Кадомцева, І.  І.  Слинько, К.  Г.  Городенська, К

 Ф.  Шульжук та ін. ).

У лінгвістичних дослідженнях кінця ХХ – початку ХХІ століття стилістична семантика домінує над формально-граматичним підходом до вивчення синтаксичних одиниць, а поняття «стилістичний синтаксис» та «експресивний синтаксис» стали важливою частиною теорії мови й лінгвістичного дослідження художнього твору. В. Ващенко зазначав, що саме в синтаксичній будові мови закладені особливо великі можливості для стилістики [6, с. 134]. Стилістичні параметри синтаксису художньої прози, аспекти їх аналізу чітко сформульовані та узагальнені в працях С.  Єрмоленко, Л.  Мацько та академічній «Стилістиці» за редакцією академіка І.  Білодіда, що стали теоретичною базою нашого лінгвостилістичного дослідження.

Синтаксис постмодерністської прози, стилістичні фігури, експресивні конструкції та їхні функції все ж залишаються недостатньо дослідженими – маємо кілька наукових розвідок щодо окремих аспектів постмодерного текстотворення (літературзнавчі: М.  Павлишин, Т.  Гундорова, М.  Зубрицька, Н.  Зборовська, І.  Бондар-Терещенко, С.  Бук, О.  Богачова, Л.  Бербенець, Л.  Калинська; мовознавчі: Г.  Сюта, Г.  Лукаш, М.  Бондар, О.  Переломова та ін. ), але вони не висвітлюють усіх лінгвістичних закономірностей текстової побудови постмодерністської прози та стилістичних функцій мовних фігур.

Однією з основних характеристик постмодернізму в літературі є відчуття власної «текстуальності», підкреслення, що текст є витвором мистецтва [6, с. 197], стирання кордонів між різними видами мистецтва, літературної творчості зокрема. Саме така своєрідна самозакоханість тексту, авторське хизування своєю мовною свободою і розкутістю спостерігається у творі Люко Дашвар «Село не люди». Слід зазначити, що поява та функціонування в тексті синтаксичних стилістичних засобів зумовлена існуванням

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные