Предмет и задачи истории литературной критики, значение ее изучения в вузе

літературознавства, підручники, за якими ці предмети вивчаються у школах і вузах; це — характер політичного режиму, стан культури, її матеріальної бази, яка уможливлює активне функціонування художніх цінностей серед усіх верств суспільства.

Суспільно-політичні умови, культурологічний контекст, соціально-психологічна атмосфера в державі, в регіонах, колективах, сім’ях, морально-духовна розкутість людей — все це формує індивідуальну свідомість і письменників, і читачів, і критиків, визначаючи зрештою потребу в літературній критиці, її суспільний авторитет, необхідність вивчення в загальноосвітніх і вищій школах, особливості літературно-критичного дискурсу.  

 

3. Взаємозв’язок історії літератури і літературної критики

Такий широкий компонентний склад джерел історії літературної критики при належному і повному його опрацюванні таїть у собі небезпеку втрати меж і специфіки літературної критики, розчинення її в історії суспільної думки. Це — реальна і досі актуальна проблема. Праці з історії філософії, з історії естетики, з історії літератури, з історії літературної критики в Україні мають здебільшого спільні джерела, перегукуються за змістом, мають синкретичний характер. У них дуже мало місця відведено дослідженню власне наукознавчих аспектів, специфіки знання в кожній галузі, особливостей форми праць, їх жанрів, композиції, стилю. Твердять, що це — специфіка духовного життя неповної нації, яка надовго втрачала свою державність, мала асиметричну структуру культури і т. д. Така позиція до певної міри слушна. І все ж вона вимагає критичного до себе ставлення і не може вважатися єдиною в організації освіти, культурного життя взагалі – тим більше в науці

Якщо філософія, естетика, теорія літератури, історія літератури та історія літературної критики складають теоретичний рівень суспільної свідомості і в межах наукової картини світу розрізняються за своїми предметами, за ступенем узагальнення явищ художньої культури, за мірою абстрактного та конкретного, об’єктивного та суб’єктивного у змісті категорій і понять цих наук 5, то вже за цими параметрами можемо виділяти, вибирати (навіть цитувати з тексту) думки, ідеї, поняття, що мають філософський, естетичний, теоретико-літературний, історико-літературний, літературно-критичний характер. Для історії літературної критики домінантою й критерієм відбору виступатиме насамперед оціненість висновків, понять; уявлень, спрямованих на явища поточного літературного процесу. Очевидно, історик літературної критики не зобов’язаний докладно і вичерпно відтворювати систему філософсько-естетичних поглядів письменників і критиків, але зрозуміти і враховувати їх він мусить, бо вони є основою оцінних суджень; так же він не має потреби вичерпно реконструювати діахронну фактологічну базу літературного процесу, без чого не обійдеться історик літератури, однак без знання (відчуття) історико-літературного контексту він не матиме шкали для поцінування нових творів як художніх, ориґінальних чи, навпаки, нехудожніх, банальних, вторинних і т. д.

Загальновідомо і безперечно, що шкільний (у старших класах) і вузівський курси історії літератури містять значний оцінний компонент, меншою чи більшою мірою торкаються літературної критики (критичні праці відповідного періоду), але в жодному з них немає цілісної картини, логіки руху літературної критики в усіх її формах побутування — від шпальт газет і журналів до листів і тематичних збірників, монографій. Критика там наявна як ідеологія, естетична концепція, полеміка, але не як творча діяльність зі своїми атрибутами. Чи треба їх знати? Безперечно. Адже цінність виявляється в усьому, аж до місця статті в газеті (на першій чи останній полосі і т. д. ). Органи преси ведуть не

1 2 3 4 5