Предмет и задачи истории литературной критики, значение ее изучения в вузе

тільки відкритий (текстуальне виражений) діалог, а й "полемізують" своїм паралелізмом, відштовхуванням, взаємодоповненням, вдаючись до т. зв. мінус-прийомів. Звісно, цей аспект періодики входить у предмет історії журналістики, однак без його врахування історія літературної критики не може бути повною, втрачає відчуття пульсування літературного критицизму, його стимулів, його імпульсів.

Історія літератури вивчається у вузах із першого курсу в хронологічному порядку (хоч стисла пропедевтика, присвячена сучасному літературному процесові, подається на першому курсі і відразу випереджує діахронію), служить базою для історії літературної критики, яка може задовільно розкриватися не скоріше четвертого року навчання у вищій школі. Однак якщо історію літератури подавати традиційно як історію обставин, що зумовили виникнення творів, як їх сюжети і композицію, як їх місце і роль у літературній спадкоємності; діалектиці традицій і новаторства без історії впливу творів та їх прийняття, то це буде неповна історія. О. І. Білецький ще 1922 року ставив цю проблему як методологічно важливу. Він тоді твердив: "Доводити зараз, що історія літератури не тільки історія письменників, а й історія читачів, що без маси, яка сприймає художній твір, немислима сама творча продуктивність, означає вламуватися у відчинені двері"6. Для історика літератури, отже, літературно-критичні оцінки критиків — сучасників письменника і наступних за ними поколінь критиків — чи не єдине джерело, яке фіксує в текстах читацькі рефлексії, результати інтерпретації давно написаних і опублікованих творів. Тому сьогоднішній викладач історії літератури не може обмежуватись тільки власним сприйняттям текстів давніх творів чи інтерпретацією сучасних літературознавців — авторів нових монографій і підручників: опосередкованою ланкою між ними і давнім текстом має виступати історія літературної критики в усіх гранях її власного предмета. Оскільки часу для поєднання двох історій — художньої літератури та літературної критики — не вистачає, а кожна з цих історій має свою логіку й специфіку, то й виникає необхідність окремо їх розробляти, наслідки фіксувати в окремих посібниках, на основі яких привчати студентів усвідомлювати логіку розвитку літературної критики як специфічної творчості й діяльності і в такий спосіб готувати кадри критиків, чи бодай формувати позитивне наставляння на літературно-критичну діяльність.

4. Завдання і значення курсу історії літературної критики

Завдання курсу історії літературної критики двоспрямоване. По-перше, вона відтворює цілісну картину становлення, формування і розвитку критики як органічної частини літературного процесу; виявляє внутрішню логіку розвитку літературної критики, роль критики в художній культурі суспільства. По-друге, історія літературної критики, увиразнюючи здобутки і втрати літературної критики на всіх етапах розвитку національної духовної культури, сприяє підготовці кваліфікованих кадрів критиків. Саме цим зумовлюється значення вивчення історії літературної критики, особливо на факультетах журналістики і філологічних.  

Глибоке і всебічне вивчення історії літературної критики в усій її повноті озброює випускників гуманітарних вузів знаннями умов і факторів, які забезпечували багатьом відомим людям успішну діяльність у царині критики; формує у студентів навички аналізу мистецьких явищ, виробляє практичні вміння здійснювати критичну діяльність; застерігає від повторення помилок попередників; дає масштаб для врахування літературно-мистецьких цінностей, сприяє формуванню історизму мислення.

Література

1

Історія української літературної критики / М. Д. Бернштейн, Н. Л. Калениченко, П. М. Федченко та ін. — К. : Наукова думка, 1988. — С. 3-8.

2. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики (спроба літературно-наукової методології). —Т. 1. —Прага,1925. —С. 5-7.

1 2 3 4 5