Предмет, источники и система конституционного права зарубежных стран

План

1. Предмет конституційного права зарубіжних країн.

2. Джерела конституційного права.

3. Система конституційного права.

4. Суб’єкти конституційного права зарубіжних країн 

 

1. Конституційне право конкретної країни – це сукупність юридичних норм, які закріплюють певні засади економічної і політичної організації суспільства, порядок формування, організацію і компетенцію найголовніших ланок державного механізму, територіальну організацію держави, визначають основи взаємовідносин держави та особи.

До предмета конституційного права належать відносини безпосередньо політичного характеру, що виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв’язків “держава – особа” і “особа – держава”. Суб’єктом переважної більшості таких відносин виступає держава, тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання.

Конституційне право можна визначити як сукупність юридичних норм, що регулюють державно-політичні відносини владарювання.  

2. За відмінностями механізмів нормотворення джерела конституційного права поділяються на формалізовані і неформалізовані. До формалізованих джерел належать конституція, різновиди законів, окремі акти глави держави та уряду, парламентські регламенти і судові прецеденти. Неформалізовані джерела – це конституційні звичаї та конституційні угоди. Головним джерелом конституційного права є конституція. Термін «конституція» має два значення. Перше – юридична конституція як основний закон, наділений вищою силою щодо інших правових форм

Конституції здійснюють більш загальне регулювання суспільних відносин. Близьким до цього поняття є поняття «формальної конституції». Воно охоплює не тільки юридичні конституції як основні закони, а й неписані конституції, які вищої сили не мають. Неписані конституції існують у Великобританії та Новій Зеландії. Вони являють собою сукупність джерел, нерідко застарілих, до яких належать закони, судові прецеденти, окремі акти глави держави, правові звичаї, конституційні угоди.

Друге значення терміну «конституція» - фактична конституція – це реальний порядок організації і здійснення державної влади, фактичні стосунки між державою та особою. Юридична і фактична конституції можуть збігатися. Положення юридичної конституції, які узгоджуються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, ті, що не узгоджуються – фіктивними.

В науці конституція визначається також як система обмежень державної влади шляхом проголошення і забезпечення прав та свобод громадян.

Поняття конституції як основного закону історично пов’язане з теорією суспільного договору Жана Жака Руссо. Він розглядав основний закон як засіб фіксації договору, на основі якого встановлюється державний лад.

Підтвердженням якостей конституції як основного закону є порядок її прийняття та зміни. Історично першими способами прийняття конституцій були установчі збори (конституційна асамблея, конвент тощо) – конституції Італії, Індії, Португалії, Болгарії, і референдум, який виступає як кінцева стадія конституційної правотворчості. Йому може передувати розробка і схвалення конституції установчими зборами (Румунія); проект конституції часто розробляє спеціальна комісія, до складу якої входять депутати парламенту (Ірландія, Данія), або його розробку контролює уряд (Казахстан, Франція, Туреччина).

Поширеним способом прийняття конституції є введення її законодавчим органом (парламентом на основі кваліфікованої більшості голосів (2/3 загальної кількості депутатів).

Конституція може також вводитися одностороннім актом глави держави – переважно в країнах з монархічною формою правління.

Важливим джерелом конституційного права є конституційні закони. В багатьох країнах конституційними законами називають закони, які вносять поправки і доповнення до конституцій. Конституційними законами офіційно називають також складові частини конституцій деяких країн, які не являють собою єдиний нормативний акт вищої юридичної сили, а становлять певну сукупність таких

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные