Предмет логики

містити інформацію, яка в них відсутня. Тому вірогідність засновків ще не означає вірогідності виведеного з них індуктивне твердження. Індукція дає тільки ймовірні або правдоподібні висновки, що потребують подальшої перевірки. До дедуктивних належать, наприклад, такі умовиводи:

Якщо якесь число ділиться на 6, то воно ділиться на 3.

Це число ділиться на 6.

Це число ділиться на 3.

Якщо гелій метал, то він електропровідний.

Гелій — не електропровідний.

Гелій — не метал.

Риска, що відділяє засновок від висновку, замінює слово «отже».

Прикладами індукції можуть слугувати такі міркування:

Аргентина — республіка; Бразилія — республіка;

Венесуела — республіка; Еквадор — республіка.

Аргентина, Бразилія, Венесуела, Еквадор – латиноамериканські держави

Усі латиноамериканські держави є республіками.

Італія — республіка; Португалія — республіка; Фінляндія — республіка; Франція — республіка.

Італія, Португалія, Фінляндія, Франція – західноєвропейські країни

Усі західноєвропейські країни є республіками.

Індукція не дає повної гарантії одержання нової істини з тих, що вже е

Максимум, про який можна говорити, — це певна міра імовірності твердження, що виводиться. Так, засновки першого і другого індуктивного умовиводу істинні, але висновок першого з них істинний, а другого — хибний. Справді, всі латиноамериканські держави — республіки; проте серед західноєвропейських країн є не тільки республіки, а й монархії, наприклад, Англія, Бельгія та Іспанія.

Особливо характерними дедукціями є логічні переходи в і д загального знання до часткового. В усіх випадках, коли треба розглянути якесь явище на підставі вже відомого загального принципу і зробити щодо цього явища необхідні висновки, ми робимо умовивід у формі дедукції («усі поети — письменники; Лєрмонтов — поет; отже, Лєрмонтов — письменник»).

Міркування, що ведуть від знання про частину предметів до загального знання про всі предмети певного класу, це типові індукції, оскільки завжди залишається ймовірність того, що узагальнення виявиться поспішним та безпідставним («Платон — філософ; Арістотель — філософ; отже, усі люди — філософи»).

Але разом з тим не можна ототожнювати дедукцію з переходом від загального до часткового, а індукцію — з переходом від часткового до загального. Дедукція — це логічний перехід від однієї істини до іншої, індукція — перехід від вірогідного знання до ймовірного. До індуктивних умовиводів відносять не тільки узагальнення, а й уподібнення, або аналогії, висновки про причини явищ тощо.

Дедукція відіграє особливу роль у обґрунтовуванні тверджень.

Якщо положення, яке розглядається, логічно випливає з уже встановлених положень, воно обґрунтоване та прийнятне такою ж мірою, що й останнє. Це, власне, логічний спосіб обґрунтовування тверджень, що використовують чисте міркування і не потребують звертання до спостережень, індукції тощо.

Підкреслюючи важливість дедукції у процесі обґрунтування, не слід, проте, відривати її від індукції або недооцінювати останню. Майже всі загальні положення, включаючи, звичайно, і наукові закони, є результатом індуктивного узагальнення. У цьому

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10