Пресса тоталитарной модели

відповіді та її передбачення у власному висловлюванні, взаємну додатковість позицій учасників спілкування, співвідношення яких і є метою діалогу. Ось чому він може бути формою зв'язку тільки суб'єктів, висловлюючи всі ті риси, які відрізняють суб'єкт від об'єкта [2, 152].

Натомість вільне й ефективне спілкування-розуміння тоталітарні режими заміняли пропагандою, цілеспрямованим дозуванням інформації у власних цілях, насильницьким досягненням розуміння, псевдорозумінням. "Націонал-соціалістична газета повинна бути засобом пропаганди, а не виключно органом інформаційним, повинна служити руху націонал-соціалістичному", - писав у своїй докторській дисертації в 1936 році Франц Альфред Сікс (згодом - професор журналістикознавства, далі штандартен-фюрер СС та експерт Гейдріха у єврейських справах [10, 31].

Загальновідомою в країнах колишнього СРСР є більшовицька формула, приписувана Леніну, хоч насправді він повторив думку одного з меншовиків: "Газета є не тільки колективним пропагандистом і колективним агітатором, але й колективним організатором мас".

Подібність підходів - вражає.

Суб'єкт-об'єктні відносини - не як частина можливих інформаційних стосунків у інтерсуб'єктному контексті, а як єдино можливі - починають панувати у тоталітарних державах, і це є однією з найсуттєвіших їхніх ознак.

Не дивно, що як на загал видання тоталітарних режимів не показували зразків якісної журналістики. Польський дослідник історії преси ІІІ рейху Т. Кута писав у книзі "Анатомія брехні", яка вийшла у Гдині в 1968 році, що це була "пропаганда брутальна, шита білими нитками, . . . демагогічна і антиінтелектуальна" [10, 220]. Так само й "Правда" сталінських довоєнних часів являє собою бліде пропагандистське видання, дуже далеке від справжніх проблем народу. Досить згадати, що цією газетою та її "меншими сестрами" був повністю замовчаний голодомор в Україні на початку 30-х років

Підкорюючи у 1939-1941 роках чергову країну, гітлерівці в перші ж дні підпорядковували й її пресу. Так само чинили й сталінські прибічники у 1939-1940 та у 1945 роках. Нині, з відстані десятиліть, прикро дивитися, з якою легкістю "капітулювала" перед диктатором преса, яка ще вчора здавалася вільною й демократичною. Відкриємо номери міської ченстохувської газети "Goniec Czestochowa", одного з релігійних та культурних центрів Польщі, за вересень 1939 року. Невдовзі перед виходом її номера від 14 вересня німецькі війська захопили Ченстохув.

І вже на першій сторінці це солідно оформлене видання пише: "Данська газета "Політікен" повідомляє про нечувану практику цензурування британського інформаційного міністерства. Англійська поліція реквізує вже цензуровані газети в друкарнях та поїздах".

По-перше, не можна забувати про воєнний стан. Проте головне не це. Тоталітарний режим завжди видає себе за справжню демократію. Це йому необхідно й зайвий раз підкреслює привабливість свободи й демократії в очах справжніх людожерів. Сталінська конституція 1936 року теж видавалася за зразок справжнього торжества пролетарської демократії. Але це ще півсправи: треба видати демократію, хай навіть й обмежену в своїх діях воєнним станом, за тоталітаризм, і це є найкращим доказом його кінцевої непривабливості в очах самих диктаторів.

Польська армія, що чинила відчайдушний опір окупантам, уже була названа в цій газеті "противником", а в зведеннях з фронтів ішлося про "доблесні німецькі війська, авіацію, флот", їхні бойові перемоги, зокрема про вдалі бомбардування польських залізничних станцій, про потоплення німецьким підводним човном англійського крейсера тощо. Глузуючи з учорашніх союзників, газета польською мовою, але німецьким голосом пише у цьому

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Похожие работы