Пресса тоталитарной модели

свобода, влада та власність - різні комбінації цих "чотирьох мастей" і створюють усі можливі пасьянси нашої цивілізації через їхнє дозування, стихійне або свідоме, у перебігу соціального процесу.

Історія преси тоталітарних режимів цілком підтверджує правильність цих думок. Анджей Чарнік подає дуже цікаву підробицю. У 1928 році у приватних руках знаходився 81 процент німецьких газет. Дедалі сильнішою ставала у Веймарській Республіці так звана преса інтересантів, або політично заангажована преса, що існувала на гроші промислових концернів, банків тощо.

Таким чином Гітлер ішов до повної влади над пресою діаметрально протилежним шляхом. Його тоталітаризм виріс з тогочасних тенденцій європейської преси, був природним його продовжувачем. Так зріс потужний видавничий концерн Хугенберга, за яким стояли промисловці Рура. На фінанси Дрезднер Банку спиралася "Берлінер Тагеблатт". Концерн ІГ-Фарбен Індустри брав участь у "Франкфуртер Цайтунг".

Сталін пішов нібито зовсім іншим шляхом, витягуючи нові реалії преси не з неї самої, її було відкинуто, а з глибших джерел, з нових реалій соціокультурних масштабів. Рішення щодо преси приймалися за її межами - і це також важлива ознака суспільства тоталітарної моделі. Саме це й означає відкидання свободи преси, а за нею й свободи як такої.

Якими ж були історичні наслідки цих подій для преси двох країн? Як засвідчила польська філософ Е. Кобилінська, змінюється тип суспільства - змінюється тип комунікації [17, 32]. У свій час змінилися тоталітарні режими, за ними - типи комунікації, а відтак і преси. І змінилося ставлення до старого суспільства, комунікації й преси

І це відбувається напрочуд легко. Цікавим є рапорт Інтелідженс Сервіс від 12 серпня 1945 року стосовно проблеми довіри німців до нацистської преси. 84 проценти анкетованих німців англійської зони окупації засвідчили, що нацистська преса "завжди брехала", 15 процентів стверджували, що "не завжди писала правду" і тільки один процент відповів, що ця преса завжди писала правду [10, 219]. (Анкетування було проведено після війни, коли існували поважні причини для стверджень про недовіру нацистській пресі. Напевно, у 1939 році відповіді нацистським опитувачам виглядали б зовсім інакше. )

Зерна тоталітаризму лишаються в людському суспільстві завжди. Бертольд Брехт, непримиренний викривач фашизму, попереджав у роки реваншистських прагнень певних кіл ФРН: "Ще здатне плодоносити черево, що породило гадину". Триває плекання ілюзій і щодо соціалізму сталінського типу. В. Райх, німецький соціолог, уважає, що більшовизм відірвався від власної ідеології, теорія була спростована практикою, не втітилилася в соціальну практику: "Діалектичний матеріалізм не використовувався для осмислення нових історичних реальностей. . . Марксизм, подібно до багатьох досягнень великих мислителів, перетворився на пусті формули та в руках марксистських політиків утратив свою наукову і революційну дієвість". У Німеччині 20-30-х років "вироджуючись, науковий марксизм перетворився на "вульгарний марксизм", з'явився розкол між економічним базисом, який тяжів до лівого крила, та ідеологією широких верств суспільства, що тяжіли до правого крила" [6, 33-35].

Ці рядки стосувалися німецьких лівих партій та їхніх помилок напередодні приходу фашистів до влади, що призвело до повного їх розгрому й знищення. Але вони звучать цілком актуально й у контексті розвалу КПРС та СРСР наприкінці 80-х років. Цікаво, що зерна "вульгарного марксизму" як філософії простих рішень проростають мимоволі й у думках їхніх критиків. Так, Райх робить висновок із власних міркувань, закликаючи проти

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Похожие работы