Преступления в Древнем Риме (Римское право)

План

Класифікація злочинів.  

 Засади визначення міри покарання.  

Види покарань.  



Класифікація злочинів

У римському праві класифікація публічних деліктів зале­жала, насамперед, від об'єкту, на який було вчинено замах, його місця у загальній ієрархії «публічних інтересів». З ура­хуванням цієї обставини можна виокремити такі види зло­чинів:

1) versus rei publicae — злочини проти громади у цілому («державні» злочини). До них належали: а) співробітництво з ворогом (зрада; здача ворогу міста; підпал фортеці чи міста, що обороняється, тощо), вчинене римським громадянином; б) замах на основи публічного правопорядку (змова з метою зміни форми державного ладу чи устрою, дії з метою передачі влади неуповноваженій особі тощо), вчинений римським гро­мадянином, що мав змогу впливати на реалізацію державних повноважень; в) замах на належне виконання обов'язків магістрата або жерця (корисливе використання повноважень для зміни публічно-правового порядку і прав римського народу), вчинений посадовою особою — магістратом або жерцем; г) нехтування громадянськими обов'язками (відмова від війсь­кової служби, участь у повстанні); д) нехтування громадян­сько-релігійними обов'язками (брехня при трактуванні так званих «книг Сивіли» або релігійних прикмет, вчинення зло­чину проти римської релігії). У цих злочинах суб'єктом могли бути також, жінки-римлянки, особливо причетні до виконання релігійних церемоній; е) замах на посадову особу (замах на магістрата тощо). У добу пізньої республіки склався особли­вий підвид злочинів цієї групи — образа величі римського на­роду (замах на вбивство та вбивство магістрата тощо);

2) військові злочини. Певною мірою цей вид публічних де­ліктів може вважатися різновидом злочинів проти римської громади, оскільки йдеться про порушення публічного право­порядку, ухиляння від виконання громадських обов'язків то­що

Однак у системі римської карної юстиції (як і у пізніших правових системах) їх виокремлювали у самостійну катего­рію з наступною детальною диференціацією окремих видів порушень та покарань за них. Про значення, яке надавалося цьому виду публічних деліктів у пізньому римському праві, свідчить кількість присвячених їм фрагментів у Дигестах та певна теоретична розробленість різних аспектів відповідної проблематики.

Згідно з поглядами римської юриспруденції вчинені воїна­ми злочинні дії могли мати або спеціальний, або загальний характер. Внаслідок цього і переслідування за такі діяння бу­ло або спеціальним, або загальним. Спеціальним військовим злочином вважався делікт, вчинений особою, що діяла як ле­гіонер (Д. 49. 16). До військових злочинів відносили: проник­нення на військову службу осіб, яким це заборонялося зако­ном; перехід на бік ворога; заклик до повстання; втечу з поля бою; непокору начальнику, невиконання наказу; ненадання допомоги начальнику під час бою; замах на особу начальни­ка; симуляцію хвороби; замах на самогубство; продаж зброї; ухиляння від військової служби; самовільну відлучку; дезер­тирство; поранення товариша по службі тощо;

3) злочин проти релігії. У добу християнства розрізняли три »йди таких злочинів: а) замах на функціонування держав­ної церкви, на відправлення церковних служб; б) замах на не­доторканність храмів (крадіжка з церковних будівель, псуван­ня їх устаткування тощо); в) злочинні форми іновірства (схиз­ма, поганство, вихід із християнства). Суб'єктом цих злочинів міг бути не тільки римський громадянин будь-якого віку і статі, а й взагалі будь-яка істота, навіть раби і тварини;

1 2 3 4 5 6