Приемная семья - положительное социальная среда развития ребенка

інституту закладає Закон України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” (№ 2342-IV від 13 січня 2005 року). Законом основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування визначено пріоритетність сімейного влаштування дитини, яка залишилася без піклування батьків (стаття 3).

Визначення на державному рівні пріоритетності розвитку сімейних форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сприяє розвитку інституту прийомної сім’ї в Україні. Станом на 1 січня 2009 року в Україні діє 2461 прийомна сім’я, в яких виховується 4450 прийомних дітей (порівняно з 113 прийомними сім’ями, які діяли на 1 січня 2005 року).

Прийомна сім’я – сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1-го до 4-х дітей на виховання та спільне проживання (відповідно Закону України “Про охорону дитинства”) Функціонування прийомних сімей регулюється Положенням про прийомну сім’ю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України (№ 565 від 26 квітня 2002 р.).

Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Прийомні діти влаштовуються в сім’ю до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах, але не пізніше досягнення ними 23-річного віку[1].

Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин (хвороба, засудження тощо) певний проміжок часу не можуть займатися її вихованням. У такому випадку дитина влаштовується у прийомну сім’ю на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя й розвитку.

Діти, уражені ВІЛ-інфекцією, можуть влаштовуватися на виховання і спільне проживання у прийомні сім’ї за наявності відповідних висновків органів опіки та піклування і закладів охорони здоров’я, їх загальна кількість не повинна перевищувати трьох осіб. Влаштування у родини дітей з таким діагнозом потребує проходження прийомними батьками та спеціалістами, які здійснюють соціальний супровід, відповідної підготовки.

Прийомна сім’я як форма сімейного влаштування дітей-сиріт. Особливістю прийомної сім’ї як форми сімейного влаштування дітей, які залишилися без батьківського піклування, є те, що:

-  дитина, яка виховується в прийомній сім’ї не позбавляється статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, за нею залишаються всі пільги, передбачені законодавством для таких категорій дітей;

-  кандидати в прийомні батьки обов’язково проходять курс підготовки, розрахований на осмислення батьками проблем, пов’язаними з приходом в сім’ю нового вихованця, опанування соціального статусу – вихователя прийомної дитини;

-  прийомні батьки у вирішенні проблем прийомної дитини співпрацюють з соціальним працівником, який здійснює соціальний супровід прийомної сім’ї; соціальний працівник виступає посередником між прийомною сім’єю і державними структурами, які опікуються проблемами дітей;

утримання прийомної дитини в сім’ї фінансується державою, одному із прийомних батьків виплачується грошове забезпечення;

-  сім’я отримує статус прийомної на підставі рішення місцевого органу виконавчої влади, між прийомними батьками та органом, який приймає рішення про створення прийомної сім’ї, укладається договір про влаштування дітей на виховання та спільне проживання, який визначає права та обов’язки обох сторін;

контроль за функціонуванням прийомної сім’ї здійснює служба

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Похожие работы