Принципы организации механизма власти в Великобритании

Зміст

 

Вступ

Принципи організації механізму влади у Великобританії.

Організація влади на місцях

Висновки

Використана література

Вступ

 

Британська конституція в аспекті організації механізму державної влади суперечлива. Суперечність цих принципів нівелюється сильним «духом консерватизму і традицій», які у значній мірі й визначають реальний порядок функціонування механізму влади. Британці відмовились від поділу гілок влади і британська державно-правова теорія і практика допускає суміщення мандатів народного депутата й міністра. Ще одним важливим аспектом британської юридичної доктрини в питанні організації механізму влади є ідея верховенства Парламенту.

Також у Великобританії не існує яких-небудь правил або принципів, які б встановлювали сферу правового регулювання закону або розмежовували сферу компетенції законодавчої і виконавчої гілок влади. Не існує й переліку питань, які мають врегульовуватися лише законом або постановами Уряду, що приймаються без участі Парламенту. Відсутній у Великобританії орган (система органів) конституційного контролю.

Парламентська форма правління в умовах британських політико-правових реалій функціонує з найвищою ефективністю, чого не спостерігається в інших європейських державах із режимом парламентаризму.

 Принципи організації механізму влади у Великобританії.

 

Конституція Великобританії встановлює монархічну форму правління. Хоча Монарх входить до складу парламенту, в англійській правовій доктрині прийнято ставити главу держави на перше місце в системі вищих органів державної влади. Монарх визнається джерелом суверенної влади, символом єдності нації та главою англіканської та пресвітеріанської церкви. У зв'яз­ку з тим, що Монарх - фігура політично нейтральна, він виступає як гарант стабільності у державі та суспільстві. Згідно з Актом про престолонаслідування 1701 р

у Великобританії діє кастильська система престолонаслідування, яка передбачає, що королівський трон передається за спадщиною старшому з синів колишнього Монарха а якщо синів немає, то старшій доньці. З 1952 р. трон займає Єлизавета II - 42-й Монарх Великобританії та нюстав британській Історії Королева. Єлизавета II належить до династії Вінздорів.

Статутне право і королівські прерогативи встановлюють для Монарха значні повноваження, однак, відповідно до конституційної угоди Монарх «царствує, але не управляє». Королівські пре­рогативи не походять від парламенту і підрозділяються на осо­бисті та політичні. До особистих прерогатив відносять: право на атрибути монаршої влади (корона, мантія, трон, скіпетр і держава, титул); право на утримання за рахунок державного бюджету за цивільним листом, який нараховує близько 8 млн. фунтів стерлінгів; право мати королівський двір і власність; право на ко­ролівські імунітети, тобто Монарх — особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.

Монарх має політичні прерогативи лише номінально, тому у юридичній літературі їх прийнято називати «сплячі прерогати­ви». На сучасному етапі Монарх використовує такі прерогативи за порадою з Прем'єр-міністром і урядом. Водночас у надзвичай­них умовах Монарх має можливість користуватися політичними прерогативами у повному обсязі. Наприклад, з метою збережен­ня стабільності у державі та суспільстві після виборів до парла­менту Єлизавета II у 1974 р. сформувала лейбористський уряд, хоча ця партія не мала явної переваги у Палаті громад.

У зв'язку з тим, що політичні прерогативи досить широкі, їх поділяють на повноваження в сфері внутрішньої та зовнішньої політики. У галузі внутрішньої політики існують наступні ко­ролівські прерогативи: а) у сфері управління: право формувати уряд, керувати збройними силами, управляти власністю Корони тощо; б)

1 2 3 4 5 6 7 8