Принципы организации механизма власти в Великобритании
Зміст
Вступ
Принципи організації механізму влади у Великобританії.
Організація влади на місцях
Висновки
Використана література
Вступ
Британська конституція в аспекті організації механізму державної влади суперечлива. Суперечність цих принципів нівелюється сильним «духом консерватизму і традицій», які у значній мірі й визначають реальний порядок функціонування механізму влади. Британці відмовились від поділу гілок влади і британська державно-правова теорія і практика допускає суміщення мандатів народного депутата й міністра. Ще одним важливим аспектом британської юридичної доктрини в питанні організації механізму влади є ідея верховенства Парламенту.
Також у Великобританії не існує яких-небудь правил або принципів, які б встановлювали сферу правового регулювання закону або розмежовували сферу компетенції законодавчої і виконавчої гілок влади. Не існує й переліку питань, які мають врегульовуватися лише законом або постановами Уряду, що приймаються без участі Парламенту. Відсутній у Великобританії орган (система органів) конституційного контролю.
Парламентська форма правління в умовах британських політико-правових реалій функціонує з найвищою ефективністю, чого не спостерігається в інших європейських державах із режимом парламентаризму.
Принципи організації механізму влади у Великобританії.
Конституція Великобританії встановлює монархічну форму правління. Хоча Монарх входить до складу парламенту, в англійській правовій доктрині прийнято ставити главу держави на перше місце в системі вищих органів державної влади. Монарх визнається джерелом суверенної влади, символом єдності нації та главою англіканської та пресвітеріанської церкви. У зв'язку з тим, що Монарх - фігура політично нейтральна, він виступає як гарант стабільності у державі та суспільстві. Згідно з Актом про престолонаслідування 1701 р
Статутне право і королівські прерогативи встановлюють для Монарха значні повноваження, однак, відповідно до конституційної угоди Монарх «царствує, але не управляє». Королівські прерогативи не походять від парламенту і підрозділяються на особисті та політичні. До особистих прерогатив відносять: право на атрибути монаршої влади (корона, мантія, трон, скіпетр і держава, титул); право на утримання за рахунок державного бюджету за цивільним листом, який нараховує близько 8 млн. фунтів стерлінгів; право мати королівський двір і власність; право на королівські імунітети, тобто Монарх — особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.
Монарх має політичні прерогативи лише номінально, тому у юридичній літературі їх прийнято називати «сплячі прерогативи». На сучасному етапі Монарх використовує такі прерогативи за порадою з Прем'єр-міністром і урядом. Водночас у надзвичайних умовах Монарх має можливість користуватися політичними прерогативами у повному обсязі. Наприклад, з метою збереження стабільності у державі та суспільстві після виборів до парламенту Єлизавета II у 1974 р. сформувала лейбористський уряд, хоча ця партія не мала явної переваги у Палаті громад.
У зв'язку з тим, що політичні прерогативи досить широкі, їх поділяють на повноваження в сфері внутрішньої та зовнішньої політики. У галузі внутрішньої політики існують наступні королівські прерогативи: а) у сфері управління: право формувати уряд, керувати збройними силами, управляти власністю Корони тощо; б)