Принципы системы Станиславского

співставити проблеми початкової освіти учнів України та Болгарії.

Керуючись цим чудовим висловленням Вільяма Шекспіра, ми не можемо не побачити, що театр пропонує нам унікальну можливість брати участь в ідеальній репетиції фатальних проблем реального життя, з якими перетинається сучасна людина і людина майбутнього. Цю репетицію треба добре підготувати, особливо якщо вона призначена для дітей, які вчаться в початковій школі, в яких ще не накопичено досить свого реального досвіду й достовірних критеріїв. Це зробити нелегко, особливо вчителю, який має доглянути життя, як на сцені, і за допомогою своєї уяви виявити театральну форму з видимих і невидимих проявів самого цього життя.

Основна проблема болгарської освіти - це питання про взаємозв'язок між теоретичними знаннями та практикою, конкретніше - інформаційне перевантаження учнів та їхнє невміння використовувати накопичені знання на практиці. У діючій освітній системі процес навчання проходить шляхом максимального роздроблення матеріалу - учні перевантажені всілякими абстрактними поняттями, символами, схемами, таблицями, правилами. І все це прийнято називати мінімумом інформації, необхідної для сучасної освіти. Це приводить тільки до механічного засвоєння все більшого обсягу наукової інформації, ускладнює подальшу інтенсифікацію навчального процесу та не сприяє творчому засвоєнню навчального матеріалу. Якщо учня включити в особистісно значущу для нього діяльність, це спровокувало б його власну активність. Із цією метою така діяльність повинна бути захоплюючою, викликати в дитини почуття захвату, радості та задоволення досягнутими результатами. Тут виникає гостра для даного моменту проблема пошуку нових підходів і методології навчання та виховання

Методи та прийоми, притаманні мистецтву, можуть значною мірою допомогти нам у процесі навчання та виховання учнів початкової школи. А навряд чи є більш сприятливі засоби, ніж засоби, що властиві театру.

Досягнення в театральній педагогіці не тільки в Болгарії, не тільки в Росії, а й на світовому рівні пов'язують з ім'ям російського педагога, режисера й актора Костянтина Сергійовича Станіславського (1863-1938), який присвятив своє життя створенню «розумного, морального, загальнодоступного театру». Майже всі театральні теорії, плини та напрями з початку ХХ ст. до наших днів відбивають на собі плідний вплив його ідей і творчих принципів. Його навчання впливає на прогресивний театр усього світу, створює різні творчі індивідуальності та сприяє появі нових засобів і методів у сценічному мистецтві.

Система Станіславського універсальна, тому що вона узагальнює як його власну творчу практику, так і практику багатьох поколінь професіоналів не тільки російської, а і світової театральної сцени. Незважаючи на те що вона спрямована на створення професійного творця, ця система по своїй суті педагогічна, тому що вона виходить з об'єктивних законів людської поведінки та її психофізичних передумов. Саме тому вона може мати і ширше педагогічне застосування.

Станіславський шукає оптимальний творчий стан актора за допомогою аналогії з деякими специфічними особливостями дитини. Він вірить, що в кожної нормальної дитини є певні потенційні театральні здібності, і припускає, що якщо творчий процес актора природно проходить через дитячу «віру та наївність», то ця «віра та наївність» могли б розбудити і творчий процес у дитини. Примітно, що американський педагог Віола Сполін створює оригінальну у своєму роді школу імпровізації, не маючи при цьому професійного сценічного досвіду, відкриваючи спочатку для себе Станіславського у процесі пошуку підходу до дітей з метою організації педагогічних

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы