Принципы универсального сомнения Декарта

Принципи універсального сумніву Р. Декарта

До філософських проблем, що не втрачають своєї актуальності, безперечно, належить і проблема співвідношення філософії і науки. Найбільш істотними аспектами цієї проблеми, з одного боку, є дослідження функцій філософії щодо наукового пізнання, її ролі у формуванні і обгрунтуванні методологічних та онтологічних засад науки, а з іншого - з'ясування сутності самої філософії, специфіки філософського знання порівняно із знанням науковим. Філософські дискусії, що точаться навколо цієї проблеми породили чималу низку можливих відповідей: від беззастережного ототожгення філософії із науковим знанням до їх протиставлення. Проте загальною вадою таких дискусій є те, що ця проблема часто-густо розглядається абстрактно. поза історико-філософським контекстом [1]. Але абстрактно поставлене запитання породжує так само абстрактно сформульовану відповідь, адже філософія, по-перше, надзвичайно розгалужена, різноманітна за своїми жанрами, стилями, школами і напрямками сфера духовної діяльності, і, по-друге, філософія різних історичних епох виявила різне ставлення до науки. Нарешті, про яку науку йдеться? Якщо про античну чи середньовічну, то це одна справа, а якщо про сучасну науку, що спирається на експериментально-досвідне пізнання природи і використовує математичні методи дослідження, то це зовсім інша справа. Треба зазначити, що історично саме в Новий час проблема співвідношення філософії і науки стала актуальною для самої філософії. І не тільки тому, що для філософії цього періоду орієнтація на науку є найбільш істотним визначенням, від якого залежить характер цієї філософії, усі її історичні особливості, а й тому, що саме в цей час їхнє відношення стає предметом спеціальної уваги. Найважливішим наслідком наукової революції XVI - ХУІІ ст. , як відомо, було виокремлення наукового знання спочатку з теології, а потім і з натурфілософії, його перетворення на відносно автономну галузь пізнавальної діяльності. Через це проблема зв'язку філософії і науки постає як перед філософами, так і перед науковцями, природослідниками

Саме в цей час даний зв'язок починає усвідомлюватися, стає предметом філософської рефлексії. Для філософів XVII cт. він постає передусім як питання про місце метафізики в системі наукового знання та її функції. Одну з перших спроб раціонально вирішити цю проблему знаходимо у працях одного з зачинателів нової філософії і науки Р. Декарта. У листі до французького перекладача своєї головної праці "'Перші начала філософії" він намагається зобразити сукупність різних наук як органічну систему, різні частини якої мають різне функціональне значення. Систему наук він порівнює з деревом, коренями якого є метафізика, стовбуром - фізика, а гіллям - усі інші науки: медицина, механіка, етика. Метафізика, на думку Декарта, виконує надзвичайно важливу функцію щодо усієї системи філософії або науки. Вона с тією сферою, де визначаються вихідні принципи (начала) наукового пізнання, його онтологічні і методологічні засади. Сама метафізика не досліджує природу, не має в ній свого спеціального предмету, але вона відіграє надзвичайно важливу роль у пізнанні, досліджуючи його необхідні передумови.

Головними предметами метафізики у Декарта є бог і душа, дух взагалі. І в цьому відношенні точка зору Декарта докорінно відрізняється, приміром, від точки зору Ф. Бекона, у якого метафізика є важливим елементом натуральної філософії і має у природі свою предметну сферу. Декарт відокремив фізику від метафізики, філософію як таку від природознавства, однак метафізика залишається у нього необхідним складником наукової системи, виконуючи в ній досить специфічні, але вкрай

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы