Принципы универсального сомнения Декарта

метафізичні положення безпосередньо вводяться ним через визначення, що така безпосередність не опосередкована попереднім діалектичним рухом. І навпаки, аксіоматичний метод побудови геометричної системи Евкліда передбачає існування таких положень, що не доводяться тут і беруться як дані. Наукове мислення взагалі спирається завжди на передумови, що формуються за межами самої науки. Але ж таке становище неможливе у філософії.

Особливості філософського пізнання порівняно з науковим випливають власне із функцій філософії щодо інших наук. Метафізика, за Декартом, має визначити загальні начала наукового пізнання, але в такому разі для самої метафізики вже не може існувати якоїсь інстанції, де б визначалися її власні начала. За висловом Ортеги-і-Гассета, "філософія - це наука без передумов" [5]. Вона сама повинна сформувати свої начала, знайти спосіб їх визначення і доведення. Власне тому, гадає Декарт, "на світі значно менше людей, здатних до метафізичного умогляду, ніж до геометричного" [6]. Останнє висловлювання є надзвичайно важливим, адже в ньому Декарт цілком свідомо ставить питання про своєрідність філософського мислення порівняно з математичним.

У геометрії, зазначає Декарт, кожний наперед знає, що тут все будується на вірогідному доведенні, тому під зовнішньою формою таких доведень в математиці дуже часто криються помилкові судження. Задовольняючись лише самою логічною формою доведення, люди, недостатньо обізнані в математиці, частіше грішать тут визнанням помилкових доведень, ніж запереченням істинних. "Зовсім інша справа у філософії, де кожний, зважаючи усе проблематичним, може самостійно вдатися до пошуку істини" [7]. Отже у філософії все проблематичне! Філософія не знає готових істин, ніщо не може тут бути взяте на віру. Філософ може, радше повинен самостійно шукати розв'язання філософських проблем. Саме в цьому і полягає, на думку Декарта, головна відмінність філософії від усіх інших наук

Не випадково основним засобом філософського пізнання у Декарта виступає сумнів.

Філософське пізнання починається саме із сумніву, з очищення власного розуму від зовнішніх йому передумов, від забобонів і передсудів. І саме у філософії, як ніде, реалізується суверенність людського розуму, його незалежність від будь-яких зовнішніх чинників, чи то релігійна віра, чи науковий авторитет, чи дані чуттєвого досвіду. Розум сам, спираючись на власну діяльність, мусить створити систему вірогідного знання. В усіх інших науках його діяльність обмежується зовнішніми факторами, формальними критеріями. І тільки у філософії цей розум виявляє себе у повному обсязі. Таким чином, принцип універсального сумніву Декарта - це не просто методологічний прийом, покликаний відокремити вірогідне знання від сумнівного. Формулювання цього принципу стало у Декарта відкриттям самої суті філософії. У сумніві суть філософського мислення, основний спосіб його діяльності. Саме в акті сумніву народжуються вихідні принципи картезіанської філософії, відоме "cogito" Декарта, ідея Бога, ідея тілесної субстанції тощо. Сумнів тому  - не просто очищення розуму, його підготовка до пізнання істини, а саме це пізнання. Він виконує не тільки руйнівну, а й будівничу, творчу функцію.

Філософія починається із сумніву. Ця істина доволі стара, щоб вважати її головним надбанням філософа. Головна заслуга Декарта, полягає радше в тому, що він, поклавши на філософію особливу функцію - слугувати джерелом начал, вихідних принципів наукового пізнання, відмовив їй у тому, аби шукати ці начала будь-де поза межами власного розуму. Звідки ми можемо вивести ці начала? Лише із власного мислення, відповідає Декарт. Відмовившись від послуг старої,

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы