Проблема человеческого бытия

План

1. Протиріччя буття і небуття – вихідна проблемна ситуація для людини

2. Буття людини як буття можливості: свобода, вибір, відповідальність

Література

1. Протиріччя буття і небуття – вихідна проблемна ситуація для людини

Проблема буття — одна з перших проблем, які нама­галась розв'язати філософія. Поняття «буття» дуже часто фігурує в нашій мові. Бо кожне речення можна, як це і робить логіка, звести до форми 8 є (не є) Р. Деякі речен­ня, наприклад, «Троянда є червона», «Василь не є міль­йонер» безпосередньо відповідають цій формі, інші, ска­жімо, «Дерево росте біля будинку» можна звести до неї («Дерево є таким, що росте біля будинку»). Зв'язка «є» означає «має буття». На цій підставі можна зробити ви­сновок: все, про що ми ведемо мову, ми підводимо під буття або небуття, надаємо йому статус буття чи небуття.

Крім цього прихованого, певною мірою неусвідомленого вживання слова буття, використовують його і більш свідомо, ведучи мову про світ як буття, про життя як буття («життя-буття»), про смерть як небуття. Звертаю­чись до когось, наголошують: «Будь людиною!» Але й при цьому значення слова «буття» не розкривається.

Філософія, на відміну від буденної свідомості, пору­шує проблему буття свідомо, намагається з'ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення про буття називається онтологією. Термін вживається у філософії з XVII ст. , хоч сама проблема буття розглядалась з часів Парменіда.

Тривалий час онтологія була однією зі складових мета­фізики, до якої входили також теологія (вчення про Бога) і психологія (вчення про душу). Оскільки теологія і пси­хологія пізніше відокремилися від філософії, то метафізи­ка фактично збіглася з онтологією.

Кант відмовив онтології в праві бути наукою на взі­рець природознавства, довівши, що її претензії на само­стійне бачення світу призводять до антиномій

У його вченні онтологія фактично була зведена до гносеології. Що таке буття (світ), його принципи, людина може знати тільки з розуму (розсудку), який надав апріорні форми цьому буттю.

У післякантівській філософії намітились дві тенденції:

Відмова від онтологічних побудов (неокантіанство, позитивістська традиція).

Спроба віднайти свій філософський, відмінний від наукового, підхід до буття (через інтуїцію тощо), на яко­му можна було б будувати онтологію.

У Гегеля, для якого буття було тотожним мисленню (буття приписувалось насамперед ідеї, Богу) вчення про буття (онтологія) звелось до логіки. Мислитель досліджу­вав буття тільки як логічну категорію. Марксизм, йдучи за Кантом і Гегелем, заперечував самостійний статус он­тології, однак не послідовно. Так, Ф. Енгельс, а за ним і радянські філософи без належного методологічного обґрун­тування розгорнули вчення про форми матерії. Неомарк-систи (Г. Лукач, Франкфуртська школа) здійснили спробу розбудувати онтологію на засадах практики. Вони роз­глядають світ у формах практики (культури), і буття по­стає насамперед як визначення культури.

Концепція інтуїтивного бачення буття, протилежна науковому (розсудковому) підходу до нього, наявна у фі­лософії Ф. Ніцше, А. Шопенгауера й А. Бергсона. Але найбільший вплив на відновлення онтологічних вчень у XX ст. виявила феноменологія К. Гуесєрля, який мето­дологічно обґрунтував новий підхід

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные