Проблема человеческого бытия
План
1. Протиріччя буття і небуття – вихідна проблемна ситуація для людини
2. Буття людини як буття можливості: свобода, вибір, відповідальність
Література
1. Протиріччя буття і небуття – вихідна проблемна ситуація для людини
Проблема буття — одна з перших проблем, які намагалась розв'язати філософія. Поняття «буття» дуже часто фігурує в нашій мові. Бо кожне речення можна, як це і робить логіка, звести до форми 8 є (не є) Р. Деякі речення, наприклад, «Троянда є червона», «Василь не є мільйонер» безпосередньо відповідають цій формі, інші, скажімо, «Дерево росте біля будинку» можна звести до неї («Дерево є таким, що росте біля будинку»). Зв'язка «є» означає «має буття». На цій підставі можна зробити висновок: все, про що ми ведемо мову, ми підводимо під буття або небуття, надаємо йому статус буття чи небуття.
Крім цього прихованого, певною мірою неусвідомленого вживання слова буття, використовують його і більш свідомо, ведучи мову про світ як буття, про життя як буття («життя-буття»), про смерть як небуття. Звертаючись до когось, наголошують: «Будь людиною!» Але й при цьому значення слова «буття» не розкривається.
Філософія, на відміну від буденної свідомості, порушує проблему буття свідомо, намагається з'ясувати смисл, який людська культура вкладає в це поняття. Вчення про буття називається онтологією. Термін вживається у філософії з XVII ст. , хоч сама проблема буття розглядалась з часів Парменіда.
Тривалий час онтологія була однією зі складових метафізики, до якої входили також теологія (вчення про Бога) і психологія (вчення про душу). Оскільки теологія і психологія пізніше відокремилися від філософії, то метафізика фактично збіглася з онтологією.
Кант відмовив онтології в праві бути наукою на взірець природознавства, довівши, що її претензії на самостійне бачення світу призводять до антиномій
У післякантівській філософії намітились дві тенденції:
Відмова від онтологічних побудов (неокантіанство, позитивістська традиція).
Спроба віднайти свій філософський, відмінний від наукового, підхід до буття (через інтуїцію тощо), на якому можна було б будувати онтологію.
У Гегеля, для якого буття було тотожним мисленню (буття приписувалось насамперед ідеї, Богу) вчення про буття (онтологія) звелось до логіки. Мислитель досліджував буття тільки як логічну категорію. Марксизм, йдучи за Кантом і Гегелем, заперечував самостійний статус онтології, однак не послідовно. Так, Ф. Енгельс, а за ним і радянські філософи без належного методологічного обґрунтування розгорнули вчення про форми матерії. Неомарк-систи (Г. Лукач, Франкфуртська школа) здійснили спробу розбудувати онтологію на засадах практики. Вони розглядають світ у формах практики (культури), і буття постає насамперед як визначення культури.
Концепція інтуїтивного бачення буття, протилежна науковому (розсудковому) підходу до нього, наявна у філософії Ф. Ніцше, А. Шопенгауера й А. Бергсона. Але найбільший вплив на відновлення онтологічних вчень у XX ст. виявила феноменологія К. Гуесєрля, який методологічно обґрунтував новий підхід