План

Вступ.  

Розширення сфери вжитку державної мови.  

Чому ж досі не вдалося цього досягти?.  

Давайте брати приклад з інших.  

Явище білінгвізму в Україні 

Потенційні чинники авторитету мови.  

Література.

Вступ

Трагічна історія Української держави зумовила гостроту мовного питання в сучасній Україні. 16 царських указів про заборону нашої мови, шкіл, церковних відправ, книг, преси, перекладів, театральних вистав… Згодом радянські постанови та розпорядження обмежували сферу її використання. «Керівна і спрямовуюча» комуністична партія ніколи не дотримувалась власних проголошених законів. Галасливо рекламований інтернаціоналізм насправді нічим не відрізнявся від російського великодержавного шовінізму. Офіційно створювана двомовність на практиці зводилася до російської одномовності. Насувалася глобальна і всеохоплююча національна катастрофа. Руйнувалася віра, знищувалася мова, нав'язувалася брехлива історія, культивувалися більшовицькі псевдоцінності, деформовувалася народна душа.

Відлучення українців (як і багатьох інших народів СРСР) від своєї мови, а значить, і від культури, створювало у них почуття меншовартості, котре лише посилювало нігілізм серед населення. Радянське суспільство деградувало не тільки економічно, а й морально, хоч і будувалися нові промислові підприємства, лікарні, школи, вищі навчальні заклади, кінотеатри, спортивні зали, будинки відпочинку. У цьому парадокс комуністичної системи, що призвів її до краху, від якого не могла врятувати ані найпотужніша у світі армія, ані найбільші запаси нафти, газу й іншої сировини

Послаблення режиму — загальна ознака «ери Горбачова» — спричинило значний підйом боротьби за національні права практично в усіх республіках СРСР. Так сталося 1917 року, коли було проголошено Українську Народну Республіку, це ж повторилося і через 70 років. Чи не першою вимогою до комуністичної влади з боку мільйонів українців була вимога вжити заходів на захист української мови. Це яскраво свідчило про могутній процес національного пробудження в Україні, котрий набув такого масштабу, що влада змушена була поступитись. Розроблено проект Закону «Про мови в Українській РСР». У його обговоренні взяли участь десятки тисяч людей, зокрема об'єднаних у такі організації, як Товариство української мови ім. Тараса Шевченка, ство рене на початку 1989 року. Врешті-решт, закон про мови було прийнято.

Сталася ця важлива для суспільно-політичного і духовного життя України подія наприкінці того ж 1989 року. Нині можна стверджувати, що цей закон став знаменитим актом, прийнятим Верховною Радою УРСР. Ст. 2 вперше проголошувала українську мову в Україні державною. При цьому закон не обмежувався декларацією на кшталт Конституції УРСР, а містив конкретні вимоги щодо запровадження української мови в усі сфери суспільства, зобов'язував органи влади і посадових осіб забезпечити проведення дошкільного виховання, навчання у закладах освіти усіх видів та рівнів, ведення ділової документації в усіх установах, на підприємствах, в органах управління державною мовою. На виконання закону Рада Міністрів розробила і прийняла спеціальну «Державну програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 року» [1].

На жаль, влада не зреагувала на це впровадження й всіляко спростовувала закон і відтягувала програму розвитку. Дочекалися, коли спала хвиля національного піднесення і проблема української мови як державної