Проблема государственного языка в современном обществе

цілеспрямована заборона передач) рідною мовою як від предків до нащадків, так і всередині поколінь має доленосне значення для розвитку кожної нації, її суспільного інтелекту, для можливостей рівно-партнерської інтеграції тієї чи іншої країни в систему світового інформаційного, освітнього, наукового, мислячого простору. Звідси стає дедалі зрозумілішою життєва необхідність безперервного зв'язку поколінь, який зумовлює складну низку проблем взаємозалежності інформації і нації, мови і держави; проблем, які часто формулюються так: є мова — є нація, а є нація — є держава. Отже, немає мови — немає держави» [4].

Цю загрозу добре усвідомлюють, а головне — прагнуть відвернути владні структури більшості колишніх республік СРСР, особливо прибалтійських. Характерний з цього погляду прийнятий 1995 року. Закон Литовської Республіки «Про державну мову» та закон про втілення в життя «Закону Литовської Республіки про державну мову». Тут названо основні сфери вживання державної мови, регламентована її охорона та контроль, а також правова відповідальність.

Уряд Литовської Республіки затвердив Програму вживання та розвитку державної мови на 1996-2005 роки й щороку виділяє кошти для її реалізації. 1995 року дві установи — Державна комісія литовської мови та інспекція мови — були об'єднані в одну.

Кодекс адміністративних юридичних порушень ЛР передбачає засоби адміністративного впливу: попередження або грошове покарання (від 25 до 500 дол. США). Штраф передбачається за невживання державної мови на печатках, бланках, вивісках, при описі товарів; виконанні службових обов'язків, у діловодстві (внутрішньодержавному); за подання документів недержавною мовою, вживання недержавної мови у теле- та радіопередачах, кіно- та відеофільмах; невживання автентичних форм литовських топонімів; невиконання рішень Державної комісії литовської мови.

Щороку для реалізації Програми вживання і вдосконалення мови виділяється близько 700 тис. дол. США [4].

Можна повчитися у демократичної Франції, як треба дбати про мову титульної нації

4 серпня 1994 року Національні збори й Сенат країни ухвалили закон. У ньому держава, створена авангардним етносом сучасності, нагадує знову й знову: «Французька мова як державна мова, згідно з Конституцією, є важливою складовою частиною самобутності й національного надбання Франції/…/ Знання французької мови і двох інших входить до основної мети навчання». За порушення цього закону накладається штраф у розмірі 9 тис. американських дол. або шість місяців ув'язнення. Ось як у добу інтеграції, «спільного простору», ринку, глобалізаційних процесів повинен утверджувати свою національну самобутність, національну освіту, державну мову народ, якщо він вважає себе цивілізованим. Французи нагадують давню, але невмирущу, націєтворчу істину: щоб націю поважали інші — їй потрібна самоповага.

У французькому парламенті депутати зрозуміли, що Франція залишатиметься великою державою світу лише тоді, коли матиме атомну зброю і збереже самобутність своєї мови, не засмічуючи її англійськими словами.

Не можна не визнати подвигу ізраїльтян, які за історично короткий час змогли відродити давньоєврейську мову (іврит), яку впродовж 2 тис. років вважали мертвою [2].

Прикладів достатньо, аби ми тільки робили правильні висновки і впроваджували потрібні заходи.  

Явище білінгвізму в Україні

Загальноприйняте визначення двомовності дав американський лінгвіст У. Вайнрайх. Двомовність — це практика поперемінного використання двох мов. Розрізняють індивідуальний і масовий білінгвізм. Індивідуальним білінгвізмом називають володіння

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные