Проблема внутреннего и внешнего в человеке

вік жінки;5) спадковість – тобто певні вроджені особливості, задатки, але які реалізуються  лише в суспільстві.

  Унікальність набору генів кожної людини зумовлюють її неповторність, унікальність. А приналежність всіх людей, представників всіх рас, народів до одного виду є біологічною основою рівності всіх людей в правах, які називаються правами людини, тобто правами, які має кожна людина.

  Людина виступає як єдність і боротьба протилежностей – біологічного і соціального. Перетворення біологічного в соціальне відбувається в процесі соціалізації, тобто в процесі освоєння всього поля культури. Це призводить до змін в способі проявлення в людини її видових ознак. Наприклад, спадкові хвороби люди навчились лікувати завдяки розвитку науки, виробництва, медицини. Людина виступає як істота соціальна, чия поведінка визначена культурою. [18]

  Таким чином, людина – біосоціальна істота виду Homo sapiens, суб’єкт пізнання  історичного процесу, розвитку культури як "другої природи" на Землі, що відокремилась від інших, пов'язаних з нею форм життя завдяки здатності виробляти знаряддя праці, яка має мову, мислення, свідомість.  

Зовнішнє і внутрішнє у філософському вимірі

  Зовнішнє і внутрішнє - філософські категорії, у взаємозв'язку яких зовнішнє виражає властивості предмета як цілого і способи його взаємодії з довкіллям, а внутрішнє - будову самого предмета, його склад, структуру і зв'язки між елементами. В процесі пізнання зовнішнє зазвичай виступає як те, що виявляється безпосередньо, що дано в спостереженні як властивості і зв'язки предмета, що фіксуються органами чуття і в емпіричному знанні; внутрішнє ж, як правило, буває приховано від безпосереднього спостереження і може бути виявлено завдяки теоретичному дослідженню, в процесі якого вводять деякі "неспостережувані сутності" - об'єкти, що ідеалізуються, закони і ін. В цьому сенсі рух пізнання є рух від зовнішнього до внутрішнього, від спостережуваного до неспостережуваного, але мислимого

Причому внутрішнє розкривається через зовнішнє, останнє є спосіб вираження, виявлення внутрішнього. Марксистська гносеологія підкреслює історичний характер цих двох категорій: те, що учора було неспостережуваним, завтра стає спостережуваним, при цьому змінюється і характер зовнішнього і внутрішнього, і їх взаємовідношення усередині цілісного предмету. [13]

  В історії пізнання проблема зовнішнього і внутрішнього розглядалася в двох аспектах. По-перше, вона виступала як питання про об'єктивну природу цих категорій, яким приписувалися різні характеристики. Так, зовнішнє наділялося такими властивостями, як становлення,те, що має зв’язок з простором, емпіричне існування, тілесність. Внутрішнє наділялося іншими властивостями - справжнього буття, часу, вічного духовного буття і т. п. Тому перехід від зовнішнього до внутрішнього трактувався як перехід від становлення до буття, від простору до часу, від кінечності до вічності. По-друге, проблема зовнішнього і внутрішнього великою мірою стикалася з проблемами суті і явища, субстанції і її атрибутів, причому вони розглядалися як певні характеристики вчення про буття - онтологію. По-третє, онтологічний розрив між категоріями, характерний для європейської науки і філософії 17 ст. , був здоланий в німецькому класичному ідеалізмі, який, перевівши цю проблему в проблему гносеології, підкреслював взаємозв'язок і взаємообумовленість зовнішнього і внутрішнього, вбачаючи в пізнанні перехід від зовнішнього, чуттєво даного, до неспостережуваного, теоретично мислимого, причому духовне оголошувалось джерелом і сенсом зовнішнього буття. По-четверте, ця проблема розглядалася як одна з характеристик людської діяльності,

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные