Проблемы социализации молодежи

ПЛАН

1. Історичні аспекти соціалізації. Соціалізація молоді та її двохсторонній характер.

2. Моделі соціалізації особистості та фактори соціалізації.

3. Етапи соціалізації.

4. Види соціалізації молоді.

 

1. Історичні аспекти соціалізації, соціалізація молоді її двохсторонній характер.  

Соціалізація – це процес повної інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якої відбувається її пристосування. На думку М. Ф. Головатого соціалізація – процес входження індивіда в соціум, при якому змінюється структура особистості та структура суспільства. Теорія соціалізації бере початок із робіт французького соціолога та соціального психолога Г. Тарда (1843-1904). На думку цього дослідника, основне значення має копіювання, або наслідування, яке існує у формі звичаїв, традицій, моди, в результаті якого, виникають суспільні цінності та норми, а індивіди, засвоюючи їх – соціалізуються. Іншими словами, пристосовуються до умов суспільного життя. Наприклад, Г. Тард писав: „суспільство – це наслідування, а наслідування – свого роду гіпнотизм”.

Саме поняття „соціалізація” почало активно вживатися починаючи із 40-х років в роботах американських дослідників А. Госліна, І. Толмена, Є. Маккобі

З кінця 60-х проблема соціалізації знову стає в центрі уваги. Зокрема, представники біхевіоризма розглядали соціалізацію, як процес соціального навчання, представники гуманістичної психології розглядали соціальне становлення і розвиток як само актуалізацію Я-концепції. У структурно-функціональному напрямку американської соціології процес соціалізації розкривався через процес „адаптації”. Великий вклад в розробку концепції соціалізації вніс відомий американський соціолог Р. Мертон. Він запропонував типологію соціальної адаптації особистості до існуючих в суспільстві культурних цінностей і норм. В основі його типології – співвідношення визнання людиною цінностей і норм їх досягнення.

Таким чином, соціалізація в американській соціології розглядалася через поняття адаптації, як процес пристосування до культурних, психологічним і соціальним факторам навколишнього середовища. Проте, соціалізацію не варто трактувати лише як односторонній процес впливу соціального середовища на особистість. Історичний розвиток характеризується тенденцією до автономізації особистості. Цей процес пов’язаний не тільки із пристосуванням до середовища, але й з саморозвитком і самореалізацією особистості.

Особливий інтерес викликає робота Т. Ційє „Пубертат і нарцисизм” (1975 р. ). автор доводить, що в умовах товарного виробництва сучасна сім’я втратила свою соціалізуючи роль. Діти та молодь перетворилися на споживачів. Ційє прийшов до висновку, що про виникнення нового типу соціалізації молоді, формування нових субкультур них груп зі своїми нормами, в тому числі в сексуальній сфері, нових форм комунікації, інформації. Автор зробив наступний висновок: сучасна молода людина постійно розривається між апатією та ейфорією, між почуттям пустоти і океанічними почуттями.

У подальшому розвитку теорії соціалізації на Заході певний вклад внесла робота Х. Стубенрауха „Апологія незвичайного навчання”. В ній автор запропонував таке нове поняття, як „культурне звільнення”. Він показав, що в умовах сучасного капіталізму відбувається певне звільнення людей від певних традицій суспільства, яке виражається в падінні трудової моралі, більш вільним поглядам на шлюб, сексуальність.

У 60-ті роки в книжці московська дослідниця І. Кон в книзі „Соціологія особистості” писала: „процес соціалізації, тобто засвоєння індивідом соціального досвіду, вході якого створюється конкретна особистість, не можна зводити до безпосередньої взаємодії індивідів”. Дещо пізніше він доповнив

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы