Просторечие

Просторіччя

Просторіччя – один із структурно-функціональних некодифікованих різновидів загальнонародної мови, який, не будучи обмеженим територіальними або вузькосоціальними рамками, разом із діалектами та жаргонами протистоїть літературній мові, її розмовному стилю. Основна форма функціонування просторіччя – усно-розмовна мова осіб, не знайомих у необхідному обсязі з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченості. Просторіччя протиставляється літературній мові відхиленням від норми на всіх мовних рівнях, в тім числі у лексиці й фразеології. Просторічні слова звичайно мають знижений (згрубілий, іроніч­ний) колорит, тому вживаються, як правило, у розмовно-побутовій сфері мов­лення, надаючи висловлюванням певної експресії.

 Просторіччя - одна з форм національної мови, поряд з діалектами, жаргонним мовленням та літературною мовою. Разом з народними говорами та жаргонами просторіччя складає усну некодифіковану сферу загальнонаціональної мовної комунікації - народно-розмовну мову. Просторіччя має понаддіалектний характер, на відміну від говорів та жаргонів - це мовлення, загальнозрозуміле для носіїв національної мови. Будучи універсальною для національних мов категорією, просторіччя в кожній з них має специфічні особливості та властиві лише йому взаємовідносини з літературною мовою. У просторіччі представлені одиниці всіх мовних рівнів. Особливо чітко своєрідність просторіччя виявляється у використанні елементів літературної мови, в граматичному та фонетичному оформленні слів загального словникового фонду. Для просторіччя властивими є експресивно «занижені» оцінювальні слова з палітрою відтінків від фамільярності до грубості, до яких у літературній мові є нейтральні синоніми: «дрихнути» - «спати», «гепнути» - «ударити».

 В українській мові просторіччя - історично складена мовна система, становлення і розвиток якої тісно пов'язаний з формуванням української національної мови. Саме слово «просторіччя» утворилося зі словосполучення «простая речь», яке використовувалося в 16-17 сторіччях

Формування просторіччя та подібних до нього явищ у донаціональний період розвитку конкретних мов головним чином європейського ареалу часто пов'язане з наддіалектною говіркою великих міст - економічних, політичних та культурних центрів країни. Поступово складалися форми співвідношення просторіччя з літературною мовою, в результаті чого утворилося літературне просторіччя, яке є межею літературної мови з народно-розмовною мовою. Норма їх використання полягає в тому, що вони допускаються в літературну мову з обмеженими стилістичними завданнями: як засіб соціально-мовленнєвої характеристики персонажів, для «заниженої» в експресивному плані характеристики осіб, предметів, подій. До літературного просторіччя належать лише ті мовленнєві елементи, які закріпилися в літературних текстах, після тривалого відбору семантичної та стилістичної обробки. Поряд з просторічними словами до літературного просторіччя належать діалектизми та жаргонізми, які втратили свою локальну та соціально-обмежену прикріпленість. До літературних просторіч варто також зарахувати й слова, що позначають реалії, які не мають номінації в літературній мові. Склад літературного просторіччя є рухомим і постійно поновлюється; багато слів та висловлювань набули статусу «розмовних» і навіть «книжних», наприклад, «відгул», «нитик». Окремі явища фігурують у складі крилатих виразів та літературних цитат.

 У науковій літературі поширеним є і дещо вужчий погляд на просторіччя як на сукупність вищезгаданих факторів загальнонародного характеру. Таке розуміння просторіччя заходить відгук у лексикографічній практиці, в лексикології та стилістиці.

У загальнолітературному мовленнєвому вжитку термін «просторіччя» часто використовується на позначення окремого слова або звороту «заниженого» згрубілого або грубо-фамільярного забарвлення.

У мовознавчих працях спостерігається тенденція розглядати суржик як одну з форм українського просторіччя.

1 2 3 4

Похожие работы