Просторечие
Просторіччя
Просторіччя – один із структурно-функціональних некодифікованих різновидів загальнонародної мови, який, не будучи обмеженим територіальними або вузькосоціальними рамками, разом із діалектами та жаргонами протистоїть літературній мові, її розмовному стилю. Основна форма функціонування просторіччя – усно-розмовна мова осіб, не знайомих у необхідному обсязі з літературними нормами внаслідок недостатньої освіченості. Просторіччя протиставляється літературній мові відхиленням від норми на всіх мовних рівнях, в тім числі у лексиці й фразеології. Просторічні слова звичайно мають знижений (згрубілий, іронічний) колорит, тому вживаються, як правило, у розмовно-побутовій сфері мовлення, надаючи висловлюванням певної експресії.
Просторіччя - одна з форм національної мови, поряд з діалектами, жаргонним мовленням та літературною мовою. Разом з народними говорами та жаргонами просторіччя складає усну некодифіковану сферу загальнонаціональної мовної комунікації - народно-розмовну мову. Просторіччя має понаддіалектний характер, на відміну від говорів та жаргонів - це мовлення, загальнозрозуміле для носіїв національної мови. Будучи універсальною для національних мов категорією, просторіччя в кожній з них має специфічні особливості та властиві лише йому взаємовідносини з літературною мовою. У просторіччі представлені одиниці всіх мовних рівнів. Особливо чітко своєрідність просторіччя виявляється у використанні елементів літературної мови, в граматичному та фонетичному оформленні слів загального словникового фонду. Для просторіччя властивими є експресивно «занижені» оцінювальні слова з палітрою відтінків від фамільярності до грубості, до яких у літературній мові є нейтральні синоніми: «дрихнути» - «спати», «гепнути» - «ударити».
В українській мові просторіччя - історично складена мовна система, становлення і розвиток якої тісно пов'язаний з формуванням української національної мови. Саме слово «просторіччя» утворилося зі словосполучення «простая речь», яке використовувалося в 16-17 сторіччях
У науковій літературі поширеним є і дещо вужчий погляд на просторіччя як на сукупність вищезгаданих факторів загальнонародного характеру. Таке розуміння просторіччя заходить відгук у лексикографічній практиці, в лексикології та стилістиці.
У загальнолітературному мовленнєвому вжитку термін «просторіччя» часто використовується на позначення окремого слова або звороту «заниженого» згрубілого або грубо-фамільярного забарвлення.
У мовознавчих працях спостерігається тенденція розглядати суржик як одну з форм українського просторіччя.