Проза

— це шахрай, породження дійсності Іспанії, що вступає в нове століття. Він існує як би поза класами, суспільними групами і прошарками. Це надає героєві свободу переміщення не тільки в географічному, але і в соціальному просторі, а письменникові — можливість детально, в найбільш різних варіантах вивчити зв'язок між «вільним» пікаро і середовищем, що складається суцільно з пройдисвітів різних рангів, аж до самих високопоставлених, яких автор переставляє у будь-якому порядку, створюючи несподівані поєднання і комбінації.

Таке нарочите порушення соціальної стратифікації проте було новинкою. Ще Сервантес в повісті «Рінконете і Кортадільо» показав, що злодійська братія заслуговує не різкішого засудження, ніж прошарок тих, що дармоїдствують — дворян. Уїдливий сарказм цієї гнітючої сумної повісті полягає в тому, що злодійський маленький світ Моніподьо виведений в ній в деяких відносинах навіть краще влаштованим, ніж так зване «доброчесне» суспільство. У злодійському цеху панує дух товариства і взаємодопомоги, кожен член братерства «чесно» виконує свої обов'язки, у кожного тверді, хоч і мінливі уявлення про станову честь, справедливість і «професійний» обов'язок. Кеведо, на відміну від Сервантеса, не конструює соціальних ідилій навіть в «перевернутому» вигляді, бо ніяких ідеальних моделей суспільного устрою, на його думку, не існує. Колишні естетичні заборони виявляються знятими.

Сила роману не в ствердженні, а в запереченні. «Роман Кеведо, - пише До

Н. Державін, - книга гіркої правди про життя свого часу, про гримаси і виразки, що виявили себе на тлі зовнішньої пишності тієї монархії, у межах якої не заходило сонце». «Історія життя пройдисвіта» своєю критичною спрямованістю пов'язана з сатиричною творчістю Кеведо в цілому і є одним із значних пам'ятників викривальної прози не тільки в іспанській, але і в світовій літературі.

Особливий рід прозаїчних творів Кеведо, про які майже не згадується в літературних оглядах, складають численні (понад двохсот) листи, що відображають різні етапи творчості письменника (період створення «Історії життя пройдисвіта», «Сновидінь», знаменитих сонетів, повчальних віршів, благочестивих богословських трактатів і «єретичних» памфлетів), подробиці літературних полемік, перипетії політичної діяльності і суперечностям особистої долі. Це філософські листи, листи-есе, листи-трактати, начинені вченою премудрістю, пройняті проповідницьким пафосом, серйозні, жартівливі, їдкі. Що належить перу Кеведо «Лист Хрістіаннейшему королеві Людовикові XIII» — один з перших (якщо не е перший) європейських зразків «відкритого листа».

Хоча крутійський роман йде своїм корінням в східну новелу, в Іспанії він отримав оригінальний розвиток і перетворився на свого роду еталон європейської крутійської повісті і романа. Саме етапи іспанської «Novela picaresca» викреслюють траєкторію розвитку цього жанру від народних фольклорних джерел, автобіографічного оповідання архіпресвітера з Іти Хуана Руїса (1283— 1353) в «Книзі про благу любов», від анонімної повісті середини ХVІ в. «Життя Ласарпльо з Тормеса» до серії крутійських повістей і романів XVII в.

Невелика повість «Жізнь Ласарільо з Тормеса», що є «натуральною» розповіддю героя (або антигероя), слуги багатьох панів, про свої поневіряння і пригоди, здається, навіть не претендує на вигадку (invencion) і по своєму ідейному настрою і стильовій тональності, більш менш благополучній кінцівці, мотивам співчуття, по прикладах малих благородних вчинків належить гуманістичному XVI в. Проте сатирична спрямованість повісті, елементи витіюватої дотепності, простодушного цинізму, а головне — відбір життєвого матеріалу (він

1 2 3 4 5 6 7 8