Психологическая работа школьной психологической службы

Психологічна робота шкільної психологічної служби

Шкільна психологічна служба передбачає роботу психолога безпосередньо у навчальному закладі, де він має можливість поєднувати вивчення конкретного життєвого аспекту поступу у свідомості дитини з поглибленим аналізом її індивідуальних психологічних особливостей. Вона слугує розвиткові основ дитячої практичної психології.

Проблеми шкільної психологічної служби розв'язуються здебільшого методами тестування, визначення коефіцієнта розумового обдаровання. Останніми роками в роботі психологічних служб помітний вихід за межі тестування та примноження методів, спроможних забезпечити проникнення в індивідуальну неповторність психіки учнів. Відбувається зближення психотерапії із психологічною службою, що висловлюється в наданні психологічної допомоги тим. хто її потребує. Посилюється увага до консультування персоналу школи з питань психічного розвитку дітей і надання, в разі потреби, діяльної допомоги в розв'язанні власних психологічних проблем.

У "Положенні про психологічну службу в системі освіти України", розробленому Міністерством освіти України, чітко визначається мета діяльності цієї служби: виявлення й створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості: сприяння виконанню виховних і освітніх завдань навчально-виховних закладів. За своїм статусом працівники психологічної служби належать до складу педагогів. У положенні діагностика зводиться до "обстеження дітей і підлітків, їхніх груп і колективів. . . "; корекція — " проведенням психолого-педагогічних заходів для усунення відхилень. . . "; "профілактика — своєчасним попередженням відхилень у становленні особистості"; реабілітація — "надання допомоги дітям, підліткам, молоді в кризовій ситуації''; психологічна експертиза — участю "в оцінці нових технологій навчання та виховання. . . визначення доцільності їх у провадження". Ми переконуємося, що основні компоненти змісту діяльності психологічної служби зорієнтовані на якісь зовнішні дії; обстеження, розробку заходів, участь в оцінці нових технологій і т. д. , а не на пізнання внутрішнього світу особистості. Особливо переконливо це варто бачити з переліку функційних обов'язків психолога-практика, а саме: ". .

бере участь в організації освітньої, виховної роботи. . . ", "проводить психолого-педагогічну діагностику готовності до навчання. . . "; "здійснює профорієнтацію; готує вихованців до життя в злагоді з усіма народами: формує психологічну культуру вихованців, учнів, педагогів, батьків".

Як видно з "Положення. . . ", уся робота психолога-практика зорієнтована на дітей, підлітків, але при цьому випадають із поля зору дорослі, тобто педагоги. Велику питому вагу в психологічній службі мають освітні заходи (лекції, бесіди й т. п. ). З огляду на це зрозуміло, що перелічені функції може виконувати не обов'язково практичний психолог, а отже, психологічна практика ще не зайняла в школі належного місця: робота психолога спрямована на вирішення зовнішніх проблем, пов'язаних із соціумом і навчальною діяльністю учнів, а не з пізнанням їхніх особистісних проблем.

До того ж, у "'Положенні. . . " в основному йдеться лише про дії психолога без урахування найголовнішого — опосередкованості її рекомендацій, порад і результатів діяльності педагогів, дирекції та батьків. У ньому не відображено вимоги до особистості педагога, не вказано на необхідність психокорекційної підготовки, яка сприяла б розвиткові її рефлексивних знань. Адже не секрет, що нерідко психолог (чи педагог) — це "чоботар без чобіт": як людина, він і сам іноді потребує допомоги, яку мав би отримати ще в процесі професійної підготовки.

Психодіагностика різних сторін життя й діяльності дітей проводиться за допомогою наукою перевірених методів. До таких методів ставляться суворі вимоги. Основні з цих вимог наступні: валідність, точність і надійність.

1 2 3

Похожие работы