Психология XX века

Психологія XX століттяПроцес консолідації психології в самостійну науку йшов не тільки в надрах фізіології, але і в області філософії. Найбільший успіх мала програма побудови психології як науки, розроблена Вільгельмом Вундтом (1832—1920). Його перші книги — “Вчення про м'язові рухи” і “Матеріали до теорії чуттєвого сприйняття”. У 1863 р. вийшли його “Лекції про душу людини і тварин”, в яких містилася програма побудови двох психологій, — експериментальної і соціальної (культурно-історичної).  У 1873—1874 рр. побачили світ “Основи фізіологічної психології”, а в 1900 — перший том 10-томної “Психології народів”. З 1875 р. Вундт — професор філософії в Лейпцігу, де організовує першу в світі лабораторію експериментальної психології (1879), незабаром перетворену в інститут. Він створив перший психологічний журнал “Філософські дослідження” (1881). З 1899 р. учений проводить міжнародні конгреси з психології. Історична заслуга Вундта полягає в затвердженні психології в статусі самостійної науки. У 1873 р. були опубліковані “Психологічні етюди” І. М. Сеченова, де пропонувався новий план розвитку психології як об'єктивної науки. Ідеї Сеченова заклали ідеї експериментально-психологічної роботи в Росії (дослідження В. М. Бєхтєpєва, А. А. Токаpського, H. H. Ланге і ін. ), а надалі через праці В. М. Бєхтєpєва і І. П. Павлова зробили вплив на розробку об'єктивних методів в світовій психологічній науці. Головними темами експериментальної психології були спочатку відчуття і час реакцій (Ф. Дондеpс), а потім — асоціації (Р. Еббінгауз), увага (Дж. Кеттел), емоційні стани (У. Джемс, Т. А. Рібо), мислення і воля (Вюpцбуpгська школа, А. Бінс). Разом з пошуком загальних закономірностей психологічних процесів складається диференціальна психологія, завдання якої — за допомогою вимірювальних методів визначити індивідуальні відмінності між людьми (Ф. Гальтон, А. Біне, А. Ф. Лазуpський, В. Штеpн і ін. ). Hа рубежі XIX—XX ст

у психології назріває криза, обумовлена ломкою старих понять. Рушиться уявлення про свідомість як сукупність явищ, що безпосередньо переживаються суб'єктом. Акцент переноситься на орієнтацію людини в навколишньому середовищі, на приховані від свідомості чинники регуляції поведінки. Головним перебігом американської психології стає біхевіоризм, згідно якому психологія не повинна виходити за межі зовнішніх спостережуваних тілесних реакцій на зовнішні стимули. Програмні установки цього напряму виразив Дж. Б. Уотсон (1912). Іншою впливовою школою стала гештальтпсихологія, експериментальним об'єктом якої з'явився цілісний і структурний характер психічних утворень. На початку століття виник також психоаналіз З. Фрейда, згідно якому вирішальна роль в організації людської психіки належить неусвідомлюваним мотивам (перш за все сексуальним). Hові напрями збагатили емпіричну і конкретнометодичну базу психології, сприяли розвитку її категоріального апарату (категорії дії, образу, мотиву і ін. ).
Радянський період психологіїЗ марксизмом до наукової психології увійшли нові принципи, що корінним чином змінили її теоретичну зовнішність. Ідею перебудови психології на марксистській основі активно відстоювали До. H. Коpнілов, П. П. Блонський, М. Я. Басов і ін. Принцип історизму став таким, що визначає для досліджень Л. С. Виготського і його учнів. Розвиток радянської психології йшов в тісній взаємодії з розвитком психофізіологічних досліджень в працях І. П. Павлова, В. М. Бєхтєpєва, А. А. Ухтомського, Л. А. Оpбели і ін. Радянські учені затверджували в психології марксистське вчення про діяльність і її соціально-історичну детермінацію, ідеї теорії віддзеркалення. Теоретичне і експериментальне вивчення основних проблем психології знайшло втілення в роботах А. Р. Луpія, А. H. Леонтьева, Би. М. Теплова, С. Л. Рубінштейна, Б. Г. Ананьєва і ін.
Hовітня історія

1 2

Похожие работы