Рациональное питание студентов - залог их здоровья

дає загальні й необхідні принципи, на яких грунтується пізнавальна і практична діяльність. Завдяки цьому людина відрізняється від тварин і постає як наділена свідомістю істота, як дух. Однак Лейбніц не відкидав значення чуттєвого досвіду, хоча дослідне знання на відміну від логіко-математичного завжди має лише ймовірний характер.

Філософ розрізняв істини розуму й істини факту. Перші мають інтуїтивно-дедуктивиий характер і грунтуються лише на законах логіки. Вони вічні й необхідні. Другі залежать від мінливих обставин і потребують емпірич­ного дослідження, принципом якого є введений Лейбні­цем закон достатньої підстави.

 

                                                 Висновок

Отже, одним з головних понять філософії Спінози була субстан­ція. Це самостійне, ні від чого не залежне буття. Вона є причиною самої себе, тобто субстанція не має зовнішньої причини і детермінована лише власною природою. Вона не може не існувати, не втрачаючи абсолютної досконалості. Отже, субстанція не потребує творення, а відтак і якоїсь вищої за неї сили. Вона вічна й безконечна. А це означає, що вона може бути лише одна. Поняття субстанції у Спінози є вираженням сутнісної єдності різноманітних явищ світу, його довершеності та цілісності.

Своє головне завдання у філософії Г. Лейбніц убачав у метафізичному обгрунтуванні наукового пізнання. На його думку, метафізика — найглибший різновид знання.

Критикуючи спінозизм саме за те, що ці речі перетво­рюються на скороминущі модифікації єдиної субстанції — Бога і, отже, втрачають своє самостійне буття, Лейбніц до­водив, що кожна річ має бути такою субстанцією. У світі стільки окремих субстанцій, скільки якісно відмінних ре­чей. Ученню Спінози про єдину субстанцію він протиста­вив вчення про індивідуальні субстанції — монади. Щодо цього він стояв на точці зору субстанційного плюралізму.

Інакше Лейбніц розумів і природу субстанції. Тради­ційне визначення її (у Спінози) полягало у тому, що субстанція існує самостійно і пізнається сама через себе. За  Лейб­ніцем субстанція — це істота, що здатна до дії.

                           Список використаних джерел :

1. Бичко А. К. , Бичко І. В. , Табачковський В. Г. Історія філософії : підручник. – К. : Либідь, 2001. – 408 с.

2. Волинка Г. І. , Гусєв В. І. , Мозгова Н. Г. Історія філософії в її зв’язку з освітою: Підручник. за ред. Г. Волинки. – К

: Каравела, 2006. – 480 с.

3. Вступ до філософії : Історико - філософська пропедевтика : Підручник / Г. І. Волинка, В. І. Гусєв, І. В. Огородник, Ю. О. Федів; За ред. Г. І. Волинки. – К. : Вища шк. , 1999. – 624 с.

4. Петрушенко В. Л. Філософія : Курс лекцій : Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти ІІІ – ІV рівнів акредитації. 2-е видання, виправлене і доповнене. – К. : Каравела; Львів : Новий світ – 2000, 2002. – 544с.

5. Рассел, Бертран. Історія західної філософії / Пер. з англ. Ю. Лісняка, П. Тарашука. – К. : Основи, 1995. – 759 с.

6. Хамітов Н. , Гармаш Л. , Крилова С. Історія філософії. Проблема людини та її меж: Навчальний посібник / Під ред. Н. Хамітова. – К : КНТ, Центр навчальної літератури, 2006. – 296 с.

1 2 3 4 5 6 7

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные