Расизм

Расизм – сукупність вчень, в основі яких лежать положення про фізичну і психічну нерівноцінність людських рас і вирішальному впливі расових розбіжностей на історію та культуру суспільства.

Уявлення про природну нерівність рас виникли у рабовласницькому суспільстві, де вони слугували обґрунтуванням соціальних розбіжностей між рабовласниками і рабами.

Засновником доктрини расизму вважають Жозефа де Гобіно, який в середині 19 ст. запропонував тезу про вплив расових складів суспільства на особливості їх культури, соціального устрою, економічних моделей і на їх цивілізований успіх. Він вважав, що нордична раса в ході історії переважала над іншими організаціями суспільства та в культурному процесі. В США Д. Нотт и Д. Глиддон в книзі «Типи людства» (1865) піднімали питання расової неповноцінності негрів. В подальшому ідея расизму тісно переплелася з соціальним дарвінізмом, представники якого переносили вчення Ч. Дарвіна на людське суспільство (Д. Хайкрафт і Б. Кідд в Великобританії, Ж. Лапуж у Франції, Л. Вольтман, Х. Чемберлен і О. Аммон в Німеччині, М. Грант у США). Після 1-ї світової війни переважно в реакційних колах Німеччини набирала популярність ідея вищості нордичної раси (Гюнтер).

Расизм – сукупність вчень, в основі яких лежать положення про фізичну і психічну нерівноцінність людських рас і вирішальному впливі расових розбіжностей на історію та культуру суспільства.

Уявлення про природну нерівність рас виникли у рабовласницькому суспільстві, де вони слугували обґрунтуванням соціальних розбіжностей між рабовласниками і рабами

Засновником доктрини расизму вважають Жозефа де Гобіно, який в середині 19 ст. запропонував тезу про вплив расових складів суспільства на особливості їх культури, соціального устрою, економічних моделей і на їх цивілізований успіх. Він вважав, що нордична раса в ході історії переважала над іншими організаціями суспільства та в культурному процесі. В США Д. Нотт и Д. Глиддон в книзі «Типи людства» (1865) піднімали питання расової неповноцінності негрів. В подальшому ідея расизму тісно переплелася з соціальним дарвінізмом, представники якого переносили вчення Ч. Дарвіна на людське суспільство (Д. Хайкрафт і Б. Кідд в Великобританії, Ж. Лапуж у Франції, Л. Вольтман, Х. Чемберлен і О. Аммон в Німеччині, М. Грант у США). Після 1-ї світової війни переважно в реакційних колах Німеччини набирала популярність ідея вищості нордичної раси (Гюнтер).  

Вважається, що в демократичних суспільствах критика — тільки на користь суспільству, отже, критику слід заохочувати для його розвитку і вдосконалення. Натомість тоталітарне суспільство не сприймає критики, боїться її і забороняє. Тим часом постулат про те, що критику потрібно всіляко вітати, сьогодні, на жаль, не працює: нинішнє суспільство, поєднуючи в собі як демократичні, так і тоталітарні риси, неспроможне відділити одне від одного. Яскравим прикладом цього є расизм, який дедалі впевненіше набирає популярності в різних сферах публічного та приватного життя.

Бажання розділити людей на «своїх» і «чужих», ненависть і страх перед «чужинцями», гасла міфічної «чистоти» нації та культури, дискримінація за національною чи статевою ознакою — ці класичні вже форми «вірусу» расизму мутували разом зі структурними змінами, що відбулися на зламі століть в економіці, політиці та культурі, і тепер чудово почуваються в суспільстві споживання

1 2 3 4 5 6