Реальность и фантастика в романе "Портрет Дориана Грея" Оскара Уайльда и повести "Портрет" Николая Гоголя

враження. Так і автор „Портрету Доріана Грея” використовує дві контрастні фарби: реальність та фантастику, і вміло маніпулюючи ними створює цілісний загальний образ.

 У тексті роману „Портрет Доріана Грея”, в одному з тих розділів, що були написані вже до окремого видання, читач знайде таку авторську тезу: „Адже у людини є предки не тільки в роду: вони є у нього і в літературі. І чимало з цих літературних предків, напевно, ближчі йому за типом та темпераментом, а вплив їхній, звичайно, відчувається людиною сильніше”. Теза введена автором невипадково, тому що декадансу властива міфологізація „кінця століття” як епохи глобальної кризи, переоцінки цінностей. Вона може допомогти як найповніше розкрити образ головного героя.

 В загальному ключем до прочитання усього твору є слова автора про те, що правда життя відкривається нам тільки у формі парадоксів. Щоб зрозуміти „дійсність”, треба побачити, як вона балансує на канаті. І тільки побачивши всі ті акробатичні штучки, що їх витворяє „Істина”, ми зможемо правильно судити про неї. Отже, проблема пошуку істини у її співвідношенні до дійсності є домінуючою. Та зрозуміти істину, правду життя можна лише з допомогою парадоксу. Оскар Уайльд був парадоксальною людиною за життя і створив роман парадоксів.

 „Парадоксальним є той факт, що особистість автора, його концепція, ставлення до прекрасного ніби роздвоюється, а точніше розтроюється в образах Доріана Грея, лорда Генрі, Безіла Холлуорда. Тому, як і властиво романові такого типу, головним героєм стає ідея, а зображені персонажі стають реалізацією даної ідеї, певними олюдненими схемами. Таким чином, стверджується постулат: щоб зрозуміти правду життя, треба побачити, як вона балансує на канаті” [4; ст. 125]

 Цікаво піднімається в романі проблема митця і його творіння. За висловом художника Безіла Холлуорда, в історії людства є тільки два важливих моменти. Перший – це поява в мистецтві нових засобів зображення форми, другий – поява в ньому нового образу.

 Сам автор, визначаючи головних персонажів, говорив, що всяке надужиття, так само, як і самозреченість, тягне за собою покару. . . . Художник Безіл Холлуорд, надмірно обожнюючи фізичну вроду. Як це робить більшість художників, вмирає від руки того, в чиїй душі він породив страхітливу й безтямну марнославність. Доріан Грей, вівши життя в самих тільки чуттєвих насолодах, пробує вбити сумління і в цю мить убиває самого себе. Лорд Генрі Уоттон намагається бути тільки спостерігачем у житті й під кінець виявляє, що ті, хто уникає битви, ще глибше зранені, аніж ті, хто бере в ній участь.

 В основі твору лежить романтичний конфлікт між зовнішньою красою людини (що кидається всім у вічі), внутрішньою потворністю (прихованою) та мораллю у людині, колись, дійсно, прекрасної і душею, і тілом, людини щиро безпосередньої, якій не було чого приховувати від оточення, людини щасливої долі. Таким чином Доріан Грей стає уособленням цього конфлікту, решта персонажів роману покликані виявити на дану проблему різні точки зору. Особливу роль у вирішенні конфлікту відіграє портрет Доріана Грея, рівноправний, якщо не головний персонаж роману. З портретом пов’язані всі сюжетні лінії. Ще до появи самого Доріана Грея на сторінках роману з’являється цей портрет.

 Повість же „Портрет” є своєрідним відзвуком нереалізованих

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10