Реальность и фантастика в произведении Джонатана Света "Путешествия Гулливера"

style="text-align:  Свіфт і сам належав до великого суспільного руху – Просвітництва. Тверезий буржуазний розум все більше брав верх в англійському житті і літературі.

 Свіфт – політичний письменник. Він суспільний діяч. Всі його думки зайняті соціальними проблемами. Його не хвилюють загадки світотворення, загадки прекрасного, глибини психології, поезія почуттів.

 Наполеглива анонімність в літературі, майже принизливе замовчування особистої творчості в автобіографії. . . Ні скромність, ні літературна сором’язливість, ані політичні мотиви не годяться як пояснення.

 Посилались і посилаються на його “похмурі витівки”. Але можна і передбачити більш практичний резон для цієї незалежності творця.

 По-перше, літературний: для більшої ясності і впевненості Свіфт не проповідує, а описує. Свіфт намагається показувати читачу ситуацію, як можливо об’єктивніше [9;13].

 Що б не казали особисто про нього, він просить свої книги не перепутувати. Признання своїх письменницьких заслуг перед суспільством він не вимагає. Це питання особливе. Свіфт не писав із особистих намірів: не для грошей, не для кар’єри і не для високого покровительства.

 Свіфт добивався престижного місця, претендував на англійський єпископат. Він хотів грошової незалежності, йому хотілося жити в Англії, а не в Ірландії. Він добивався твердого суспільного положення - в тому числі політичної трибуни в палаті лордів, на яку давав право його єпископський сан.

 2. Гуллівер Дж

Свіфта та Робінзон Д. Дефо.

 

 Ми з дитинства знайомі з Робінзоном і Гуллівером, але відомо небагатьом, що вони літературні суперники.

 Дефо запевняв, що в “Пригодах Робінзона” кожне слово – правда; тоді, щоб доказати, що все це неправда, Свіфт написав “Мандри Гуллівера”. Він взявся описати з тією ж “правдивістю”, доводячи її до абсурду, до пародії. Але результат вийшов неочікуваний. У Гуллівера повірили. Правда, один з читачів сказав: “Дещо все-таки малоймовірно. . . ” [16; 3].

 У Робінзона і Гуллівера вірять, навіть не знаючи, що це видумка, але піддаються на неймовірні достовірності розповіді. В чому ж секрет цього ? “Варто тільки придумати величезних людей і малесеньких, а все інше робиться вже зовсім просто”, - так міркував про це у свій час знаменитий критик Самюель Джонсон [16;4]. Дійсно, варто помістити людину на безлюдний острів чи у країну велетнів, що стало цікаво: а що ж буде далі ? В часи Даніеля Дефо і Джонатана Свіфта достатньо було вийти в море, а потім розповісти про це, щоб заставити себе слухати.

 Більшість “Пригод” і “Мандрів” безслідно щезли з пам’яті читачів, ніхто, крім істориків, у них зараз вже не заглядує. Між тим привабливість “Пригод Робінзона” і “Мандрів Гуллівера” збереглась, хоч і були написані ці романи людьми, які не відчували ніяких надзвичайних пригод.

 Книг, що дорівнююють “Робінзону” і “Гулліверу” не так вже і багато.

 При яких же умовах виник і появився Робінзон, а слідом за ним і Гуллівер? В короткому розумінні “геній” заключається джерело довголіття таких книг. Пояснити їх секрет до кінця неможливо.

Розділ ІІ. Фантастика та реальність у романі Свіфта “Мандри Гуллівера”

 

1. Поява замислу роману

 19 березня 1726 року декан Дублінського собору св. Патріка – Джонатан Свіфт прибув до Лондона. На протязі 12 років він безвиїзно жив в Ірландії, а зараз

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11