Реальность и фантастика в произведении Джонатана Света "Путешествия Гулливера"

передруківкою) сприйняли книгу як цікаві мандрівки, що були приправлені для гостроти політичними натяками і підпорчені окремими мізантропічними пасажами.

Найновіші критики розглядали книгу як документ нездорового духовного стану письменника і постачали його”наклепи проти людства” психологічними коментярями.

 Однак книга пережила не тільки перших читачів, а й моду на літературу мандрів – взагалі на комічні похоження – на звичку до сатири. Вона читалась все більше і все більше дразнила читачів.

 

2. Спорідненість і відмінність між Свіфтом та його персонажем  

 Як показує аналіз роману, дистанція між Гуллівером і Свіфтом велика: письменник глибше проникав у соціальні процеси, ніж його герой; на відміну від Гуллівера, сатирик вийшов переможцем із поєдинку з дійсністю. Все це не означає, що обезцінюється значення образу, який створив Джонатан Свіфт.

 В процесі вивчення різноманітних сторін дійсності Гуллівера, який є несатиричним характером, приходиться стикатись із сатиричними обставинами і з утопічним суспільством. З цього контакту і створюється основна лінія сюжету, рівно так як і специфіка структури твору.

 Розумова робота Гуллівера завжди як би на видноті у читача, оскільки герой роману є розповідачем. Свіфт деколи виражає свої думки через Гуллівера, але далеко не завжди. Автор то однодумець зі своїм героєм, то насміхається над ним, то співчутливо розкриває його трагедію, яка ніяк не співпадає із долею самого Свіфта [16;3-4].

 Але Свіфт цілеспрямовано здійснював свій задум. Так, наприклад, він віддаляв себе від Гуллівера тим, що останній сприймав нову для нього дійсність буквально: вона для нього була правдивою реальністю.

Висновки

Роман Джонатана Свіфта “Мандри Гуллівера” народжувався в період становлення нових капіталістичних відносин в Англії, як передової держави того часу.

Англійські мислителі першої половини ХVІІІ століття ще могли сміливо розробляти матеріалістичну філософію, вони дозволяли собі навіть нападки на церкву і релігію

Вся страшна сатира роману “Мандрів Гуллівера” Дж. Свіфта – свідчення належних багатьом його сучасникам і співвітчизникам розчарованості в результатах буржуазної революції ХVІІ століття, яке приводило деколи до недовіри в будь-який соціальний прогрес взагалі.

Свіфт – суспільно-політичний діяч, всі його помисли були зайняті соціальними проблемами.

У Свіфта було загострене відчуття справедливості. Під його поглядом спадають покривала неправди, брехні і зло постає в голому вигляді.

Свіфт не писав із особистих намірів: не для кар’єри і не для високого покровительства.

Даніель Дефо запевняв, що в “Пригодах Робінзона” кожне слово – правда; щоб доказати, що все це неправда, Джонатан Свіфт написав “Мандри Гуллівера”. Він взявся описати з тією ж “правдивістю”, доводячи її до повного абсурду і пародії. Результат вийшов неочікуваний, у Гуллівера повірили.

Письменники ХVІІ століття не могли вказати шлях розвитку суспільства. Вони були здібні лише до фантастичних настроїв. Тому фантастичне направлення і песимістичний дух сатири Свіфта були прямим спадком ХVІІ століття.

“Гумор відносності” письменника заключається, перш за все, у пізнанні відносності всього існуючого. “Гумор відносності” об’єднує дві перші частини книги, які підготовлюють сприйняття другої половини роману. Щодо образу держави , який виник у всіх чотирьох частинах роману,то він є сатиричним відображенням дійсності. Свіфт висуває ряд доказів, що монархічний устрій держави найменш відповідає потребам суспільства.

Третя частина книги трактує питання про

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11