Региональное развитие трансграничного сотрудничества в Украине

Зміст 

Вступ.  

1. Транскордонне співробітництво як невід’ємна складова політики регіонального розвитку прикордонних територій.  

2. Транскордонне співробітництво Волинської області 

Висновки

Використана література.  


Вступ

 Транскордонне співробітництво почало активно розвиватися ще у 50-х роках минулого століття, передусім на німецько-французькому кордоні. Тоді воно мало на меті якнайшвидшу ліквідацію наслідків Другої світової війни. Основним завданням формування єврорегіонів є організаційне налагодження платформи добровільної співпраці міст, громад та інституцій у прикордонному просторі сусідніх держав. Це одна з форм транскордоних відносин, де у межах своєї компетенції та за згодою центральних державних органів місцева влада прикордонних областей має можливість розробляти спеціальні комплексні програми економічної, культурної та гуманітарної взаємодії, реалізовувати конкретні транскордонні проекти, розв’язувати проблеми зайнятості, інфраструктури, екології.

1. Транскордонне співробітництво як невід’ємна складова політики регіонального розвитку прикордонних територій

Загальновідомим є той факт, що для всіх країн світу характерним є нерівномірність їх розвитку – коли одні країни відзначаються високим рівнем розвитку, то інші, навпаки, низьким. Важливим є й те, що нерівномірність розвитку притаманна й частинам території всередині країн. Причому територіальні диспропорції у соціально-економічному розвитку регіонів спостерігається майже в усіх країнах незалежно від їхніх розмірів, економічного потенціалу, державного устрою і політичної системи, що суттєво впливає на економіку, соціальний і політичний клімат як в державі, так і в усьому світі

 Сьогодні регіональна політика існує в усіх країнах світу і являє собою специфічну діяльність держави із забезпечення найбільш сприятливих умов соціально-економічного функціонування і розвитку окремих територій, враховуючи їх самобутність, соціокультурні, етноісторичні, генетичні корені та специфіку типу господарювання. Поряд з реалізацією національної регіональної політики окремо кожною державою в Європі в сучасних умовах сформувалася та реалізується регіональна політика Європейського Союзу. Тому вважаємо за доцільне розглядати регіональну політику окремо на наднаціональному, національному, регіональному і локальному рівнях одночасно у їх взаємозв’язку і взаємозалежності.

Для України важливим є вивчення зарубіжного досвіду регіональної політики, запозичення найбільш прийнятних у наших умовах її надбань з метою використання деяких принципів регіональної політики та практичних заходів її здійснення в Україні. Причому, важливо не лише запозичити закономірності та певні правила, а зуміти трансформувати їх згідно із специфікою суспільно-економічного розвитку держави. [1,с. 140-142] Питання регіоналізму в Україні постало із набуттям незалежності, і було обумовлене суттєвими відмінностями у соціально-економічному житті регіонів країни. Об’єктивними передумовами регіональної політики виступають структурна неоднорідність простору країни в природно-географічному, ресурсному, економічному, соціальному, етнічному і політичному аспектах. Подібна неоднорідність змушує будь-який захід здійснювати з урахуванням інтересів і особливостей регіонів. [2,с. 18] Регіони в Україні, як правило, асоціюються з основними одиницями адміністративно-територіального поділу України – областями. За рівнем соціально-економічного розвитку виділяють п’ять груп областей: високого рівня (Запорізька, Дніпропетровська, Київська області), вище середнього рівня (Полтавська, Донецька, Харківська, Львівська, Луганська, Черкаська, Миколаївська області), середнього рівня (Одеська, Сумська, Херсонська, Чернігівська, Кіровоградська області), нижче середнього рівня (АР Крим, Вінницька, Житомирська, Івано-Франківська, Чернівецька області), відсталі від розвитку (Волинська, Рівненська, Хмельницька, Тернопільська, Закарпатська області). [3,с. 37] В сучасних умовах таке групування областей є актуальним, але

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15