Режиссерский замысел и художественное оформление

Режисерський задум

Всяка художня творчість має своїм вихідним моментом певний задум майбутнього твору. Це, зрозуміло, відноситься і до режисури. Але театр — мистецтво складне, синтетичне, і режисерський задум (так званий «план постановки») повинен охопити і привести до художньої єдності всі сторони, всі грані того незвичайно складного витвору мистецтва театру, яким є спектакль. До складу режисерського задуму входить:

1.          ідейне тлумачення п'єси (її творча інтерпретація);

2.          характеристика окремих персонажів;

3.          визначення стилістичних і жанрових особливостей акторського виконання в даному спектаклі;

4.          вирішення спектаклю в часі (у ритмах і темпах);

5.          вирішення спектаклю в просторі (у характері мізансцен і планувань);

6.          характер і принципи декоративного і музично-шумового оформлення.

Дуже поважно, аби вже в процесі створення задуму у режисера було відчуття цілого і аби всі елементи задуму зростали з єдиного загального кореня або, як любив говорити Вл. И. Неміровіч-Данченко, із зерна майбутнього спектаклю.

Визначити словами, що таке зерно, не так-то легко, хоча для кожного окремого спектаклю поважно знайти точну формулу, що виражає це зерно. Так, наприклад, Вл. И. Неміровіч-Данченко, працюючи над «Ворогами» М. Горького, визначив зерно спектаклю словами: ненависть», що «ні перед чим не зупиняється, в «Трьох сестрах» — «туга по кращому життю», в «Анне Кареніной» Л. Толстого — «всесокрушающая пристрасть», а в «Воскресінні» -— «воскресіння занепалої жінки». .

Зерно — це не розсудливе визначення, це не лише думка, але і особливе відчуття в душі режисера. Це як би відчуття наперед загального духу і спрямованості майбутнього спектаклю, єдність думки і відчуття.

Розповідаючи про процес роботи над «Трьома сестрами», Неміровіч-Данченко говорив: «Доводилося весь час повторювати акторам — не вірте, що ви повністю вже прониклися цими відчуттями. Давайте поговоримо, що це таке — туга по кращому життю? А коли поговоримо і накопимо відповідні думки. . . то потрібно потім щодня. . . думати, думати, вдумуватися в знайдене. І лише цим дорогою можна виховати своє акторське сприйняття зерна спектаклю, що диктує зерно ролі».

Зерно наводить в дію фантазію режисера, і тоді на екрані його уяви самі собою починають виникати народжені цим зерном окремі моменти майбутнього спектаклю, інші — смутно і невизначено, інші — яскраво і виразно: яка-небудь мізансцена, звучання і ритм того або іншого шматка діалогу, інколи — деталь декорації, а інший раз раптом гостро відчується загальна атмосфера всього спектаклю або окремої сцени. І дедалі все інтенсивніше працює фантазія режисера, заповнюючи поступово своїми вигадками білі плями на карті режисерського задуму.

Дуже яскраво, за допомогою образних порівнянь, характеризує момент зародження творчого задуму в свідомості художника К. Паустовський в своїй «Золотій троянді»: «Задум, — пише він, — це блискавка. Багато днів накопичується над землею електрика. Коли атмосфера насичена ним до межі, білі купчасті хмари перетворюються на грізні грозові хмари і в них з густого електричного настою народжується перша іскра — блискавка. Майже негайно ж услід за блискавкою на землю обрушується злива».

Паустовський говорить про задум літературного твору, але сказане їм може бути з успіхом віднесено до будь-якого вигляду мистецтва, і зокрема до режисури. «Задум, — пише він, — так само як блискавка, виникає в свідомості, насиченій думками, відчуттями і замітками пам'яті. Накопичується все це поволі, повільно, поки не доходить до тієї міри напруги, яка вимагає неминучого розряду. Тоді весь цей стислий і ще декілька хаотичний світ народжує блискавку

1 2 3 4 5 6