Разновидности письменных источников

План

Вступ

Різновиди писемних джерел

Висновок

Література

 

 


Вступ

Однією із вузлових проблем теорії і практики історич­ного джерелознавства є класифікація джерел. Одну з пер­ших спроб обґрунтування наукової класифікації джерел здійснив німецький учений Е. Бернгейм (1850—1942). Для виявлення властивостей і особливостей джерел він поділив їх на два логічні класи, виходячи з їхньої близь­кості до фактів: на історичні залишки та історичні тра­диції (перекази). Відповідно до цих класів добиралися ме­тоди перевірки достовірності джерел, їх логіко-змістовного аналізу та інтерпретації.

Поняття "істо­ричне джерело" має двоякий зміст. З одного боку, це носій історичної пам'яті, тобто інформації або відомостей про ту чи іншу подію, явище, особу, які необхідні й ко­рисні для роботи історика і без яких неможливо відтвори­ти минуле, пізнати сьогодення. З іншого боку, джерело — це історичний факт, явище культури, політичного, соціально-економічного чи духовного життя, яке само по собі потребує вивчення і дослідження, оскільки є резуль­татом діяльності людини, втіленням суспільної свідомості, рівня духовності тієї конкретної цивілізації, епохи, в яку створювалось або існувало. Щоб охопити все розмаїття, все багатство джерельної бази, диференціювати, опрацю­вати й осмислити її, необхідно здійснити класифікацію історичних джерел. Проблема диференціації джерел, поділу їх на класи, групи, типи, роди, види, різновиди з давніх часів привертала увагу істориків, відпрацьовува­лись різноманітні підходи до класифікації, її принципи і прийоми.

В  існуючій  навчальній літературі  з джерелознавства простежується кілька підходів до класифікації джерел — за типами і видами (В. Довгопол, Г. Лях, М. Матвієнко), за змістом (І. Ковальченко, В, Борщевський), за поход­женням (В

Стрельський, С. Валк). Проте найбільше виз­нання   здобули   комплексні    або   комбіновані   схеми (М. Варшавчик, М. Ковальський) з акцентом на мету, спрямованість, призначення творінь людини, що відкла­лися як історичні джерела. Класифікація джерел як пізна­вальний засіб їхнього осмислення, як дослідницький ме­тод має важливе значення не тільки для історичної, а й для усіх гуманітарних наук: філософії, політології, етно­графії, права, лінгвістики, культурології тощо.

 

 


Різновиди писемних джерел

 

Враховуючи найбільшу питому ва­гу і провідну роль в історичній на­уці писемних джерел, розглянемо докладніше   деякі   підходи   до   їх класифікації, з'ясуємо її особливості. Визначальним кри­терієм класифікації писемних джерел є їх характер, зміст і форма. Виходячи з цих критеріїв, виділяють докумен­тальні й оповідні писемні джерела, а серед них такі ос­новні різновидності: актові, справочинні (діловодні), ста­тистичні документи, мемуаристика (спогади), листи, що­денники, наукову, науково-інформаційну, науково-попу­лярну і навчальну літературу, художні твори, періодичну пресу. Варто ще раз зауважити, що література виступає в ролі  джерела  особливого  призначення:   історичного   й історіографічного.

Кожна група різновидностей писемних джерел має споріднену форму подачі інформації, яка значною мірою зумовлюється її характером, змістом і призначенням. Як­що взяти до уваги таку ознаку писемних джерел, як похо­дження, то їх умовно можна поділити на джерела колек­тивного й індивідуального (особового) походження. Нерідко історик має справу з джерелом, походження якого пов'язане з діяльністю великих соціальних груп, органів влади, політичних партій, громадських об'єднань, рухів, і в такому разі актуальним є з'ясування, якою мірою у ньо­му відбиті настрої, прагнення, погляди його творців.

Акти, закони, укази та інші офіційні документи здебільшого групують за їх призначенням і місцем у суспільно-політичному, соціально-економічному та куль­турному житті. Певну внутрішню спорідненість мають діловодні документи вищих органів влади й управління, які визначають зміст і напрями державної політики на то­му чи іншому етапі суспільного життя. Певна специфіка властива дипломатичним актам — міжнародним догово­рам,

1 2 3 4