Роберт Бернс - поэт Шотландии

У ранніх поетичних спробах Бернса чітко помітні сліди знайомства з творчістю Поупа, Джонсона та інших представників просвітницького класицизму. Пізніше в поезії Бернса можна знайти переклик із багатьма англійськими та шотландськими поетами. Він ніколи не наслідував традиції повністю, він переосмислював їх і створював свою. Таке ж ставлення було у Бернса і до фольклору — основи його поезії. Це виражається в глибинному розумінні ним суті народної творчості і його сприйнятті передових ідей століття. У народній пісні авторська особистість зникала, а Бернс змішував голос народу з поетичним «я». Головними темами його поезії були любов та дружба, людина й природа.

Разом з цим, Бернс рано осмислив у своїх віршах та поемах зіткнення особистості й народу з суспільним злом, хоча, звісно, протиставлення інтимної та соціальної лірики в Бернса цілковито умовне. Вже рання лірика — це вірші про права молоді на щастя, про її зіткнення з деспотизмом релігії та сім'ї. Любов, у Бернса завжди є силою, що допомагає людині відстояти кохану людину, захистити її і себе від підступних ворогів. Поет нерідко особисто стикався зі святенництвом церковників. Він відкидає і висміює його у «Вітанні своєї позашлюбної доньки» (1785). У віршах Бернса часто відкидалося релігійне розуміння суті . людського буття. У «Похоронній пісні» він сперечається з апологією смерті як «найкращого друга бідноти» на дорозі до «загробної благодаті»

Ця ж тема, у блискучому поєднанні сатири й гумору, розкрита у вірші «Смерть і доктор Харнбук», у якому вародіються як й поетизація, так і користолюбство лікарів, які наживаються на смерті. Надзвичайний реалістичний портрет донощика й розпусника в «Молитві святоші Вілі» та «Епітафії» йому ж, де реальний факт став приводом для хоробрих викриттів святенницької доктрини кальвінізму. Тупість священика та його пастви висміяна в сатирі «Тілвді». Бернс був не атеїстом, але йога деїзм був схожим з атеїстичним відкиданням ролі Бога в житті людини та природи.

Не в Богові, в природі, в житті, в боротьбі з прикрощами ставали мужніми і Бернс і його герої — прості люди. Не небесні сили, а особиста гідність, любов, допомога друзів підтримали їх.

Бернс рано почав замислюватися про причини суспільної нерівноправності. Спочатку у своїх віршах він був ладен покласти провину за всі незгоди бідняків та свої власні на сили світобудови — «небесні та диявольські». Але в пору зрілості він дійшов висновку, що не фатум, а реальні закони й порядки суспільства визначають участь людей. У 1785 році була написана кантата «Веселі злидні», її персонали — бродяги: каліка-солдат, бідна жінка, мандрівні актори й ремісники. У кожного в минулому горе, випробування, конфлікти із законом, а сьогодні — гоніння, злидні. Але вони залишилися людьми. Жадоба до життя, можливість веселитися, дружити й кохати, гостре глузливе мовлення, відважність і стійкість — ось як змалював поет у динамічному груповому портреті обездолених земляків, що є близькими за колоритом до застольних сцен у художників фламандської школи. На веселому нічному гульбищі в кублі розпусної Пуссі Ненсі поет підтримує бідняків. Його пісня, бунтарська й зарозуміла, є фіналом кантати: 

До чорта тих, кого закони

Від народу бережуть!

В'язвшй— трусаян оборона

Церкви

1 2 3 4 5