Рождаемость и репродуктивное поведение

роки першої світової війни загальний коефіцієнт народжуваності в Україні впав до 30,7°/оо, а відтак почав зростати, досягнувши максимуму 1926 року — 42,1°/оо. Почасти це був компенсаційний підйом народжуваності у повоєнні роки, почасти — результат поліпшення вікової та шлюбної структури населення. Після 1926 року загальний коефіцієнт народжуваності в Україні почав швидко зменшуватися. Насправді ж зниження інтенсивності дітонародження почалося ще до революції, про що свідчить зменшення сумарних коефіцієнтів народжуваності. Але оскільки смертність знижувалася ще швидше, дітність сім'ї у середньому залишалася такою самою, як і до революції. Насправді на початку XX сторіччя в Україні почався демографічний перехід. А на середину 70-х років він був повністю завершений.

Такому швидкому завершенню переходу до нового типу відтворення населення сприяли багато які чинники, й у першу чергу ті, що прискорювали вплив соціально-економічних та політичних криз першої половини XX сторіччя.

Народ України пережив три доглибні кризи: у 1917-1921 роках — громадянська війна й воєнний комунізм з його репресіями та господарчою руїною; у 1929—1934 роках — колективізація, що супроводжувалася руйнуванням усього укладу життя, депортаціями безлічі сімей та жахливим голодомором 1932—1933 років; і, нарешті, друга світова війна, яка почалася в Україні, по суті, 1939 року з приєднання західних територій і чергової хвилі репресій щодо заможних прошарків та інтелігенції, відтак власне війна з окупацією, величезними людськими втратами та розривом сімейних зв'язків. Усі три кризи супроводжувалися кризами демографічними. Крім значного збільшення смертності, вони виявляли себе у значному зниженні народжуваності.

Громадянська війна викликала зниження народжуваності, здебільшого класичного типу — в результаті тимчасового або необоротного розриву шлюбів — і лише невеликою мірою в результаті навмисної відмови від народжувань або їх відкладання серед пошлюблених жінок. Друга криза 1929—1934 років уже значною мірою супроводжувалася свідомою відмовою від народжувань

Цей процес розпочався у місті й згодом поширився на село. На тлі загальної секуляризації культури й утрати впливу з боку релігійних авторитетів і церкви раніше етично неприйнятний аборт швидко ввіходив у побут, ставав повсякденним і невдовзі зробився частиною культури. Генерації, репродуктивний вік яких припав на 30-ті роки, вже не відчували моральних сумнівів. Народжуваність так і не піднеслася після кризи, вона продовжувала знижуватися. Заборона аборту 1936 року майже нічого не змінила, ,а друга світова війна тільки закріпила тенденцію до внутрішньосімейного регулювання дітонародження.

Техніка планування сім'ї залишалася примітивною й переважно варварською. Проте новий тип репродуктивної поведінки став панівним. Загальний коефіцієнт народжуваності в Україні, який досяг 1940 року 27,3°/оо, У повоєнні роки почав швидко знижуватися: 1960 року він становив 20,5°/оо, 1970 року — 15,2%о, 1980 року — 14,8%о, 1990 року — 12,7%о і, нарешті, 1994 року він упав до 10,0°/оо.

Слід зазначити, що у першій половині 1980-х років рівень народжуваності в Україні, як і у СРСР загалом, повсюдно підвищився. Пік народжуваності припадає на 1985—1986 роки, коли загальний коефіцієнт народжуваності досяг відповідно 15,0°/оо та 15,5°/оо- Проте у подальшому знову почалося зниження і абсолютних, і відносних кількостей новонароджених. Цей феномен

пов'язаний із заходами щодо посилення державної допомоги сім'ям з дітьми, ухваленими союзним урядом у січні 1981 року. Короткочасний ефект цих заходів не був випадковим. Інакше

Похожие работы