Роль фразеологических единиц в художественных произведениях

Текст виступає найважливішою комунікативною одиницею, яка обслуговує різні сфери життя суспільства, певною об'єктивною реальністю, що є продуктом та інструментом комунікації. Комуні­кативне призначення тексту, або його прагматична сутність, полягає в передачі через художню літературу предметно-логічної, естетичної, образної, емоційної й оцінної інформації, об'єднаної в ідейно-художньому змісті тексту в єдине складне ціле [6, 4]. Художнє моделювання дійсності на основі вербальної інформації, яку містить відповідний текст, має на меті проникнення у творчий об'єктивний світ художника слова. Художній текст як образна модель світу завжди передбачає творче, особистісне прочитання-декодування, у якому значну роль відіграє певний життєвий, куль­турно-естетичний досвід індивіда. І такий досвід нерідко стає визначальним в аксіологічному аспек­ті [8, 21]. Художній текст відображає ставлення автора до реальних подій об'єктивної дійсності, яке він передає через емотивність, експресивність, оцінку, закладену в семантичну структуру слова або синтаксичної побудови. Специфіка художнього твору полягає в тому, що на перший план висува­ється суб'єктивно-оцінна модальність, оскільки для читача важливіше з'ясувати авторський погляд на зображувані події, а не їх реальність чи нереальність стосовно об'єктивної дійсності. Авторові за допомогою тексту необхідно певним чином організувати діяльність читача. Пропускаючи дійсність через себе, він організовує художній текст таким чином, щоб той збудив у читача ті ж думки й почуття, які переживає й автор [7, 29].

Із давніх-давен увагу науковців привертала проблема вивчення художнього твору як явища словесного мистецтва та визначення способів його стилістичного й лінгвістичного аналізу. В. В. Вино­градов, О. О. Потебня, Л. В. Щерба проводили дослідження в цьому напрямі. У працях Г. О. Винокура, Б. М

Ейхенбаума, Б. О. Ларіна розроблено й обґрунтовано принципи аналізу прозового художнього тексту як єдиної структури. На лінгвістичний підхід до стилістичного аналізу художнього твору вказу­вали М. О. Рудяков, M. M. Кожина. Однак і сьогодні лишається актуальною думка В. В. Виноградова, який уважав, що вивчення мови художнього твору та визначення способів його стилістичного аналізу - це проблеми, яким у нас присвячено дуже багато статей і досліджень, але які ще далекі не тільки від наукового вирішення, а й навіть від більш чи менш задовільного пояснення [13, 169].

Основною категорією в галузі лінгвістичного вивчення художньої літератури є поняття індиві­дуального стилю, тобто "своєрідної, історично зумовленої, складної, але структурно єдиної та внутріш­ньо зв'язаної системи засобів і форм словесного вираження" [13, 85]. Спільними для багатьох письмен­ників є багато ідей, думок, проблем, однак композиційне, мовне, образне втілення цих ідей у кожного автора інше. Поняття "індивідуальний стиль" слід розглядати як ідейно-художню, мовностилістичну своєрідність творчості письменника й безпосередньо відбір і синтез мовних виражальних засобів [12, 18].

Використання мовних засобів підпорядковане розкриттю ідейних та естетичних настанов митця. Мовна картина світу художника слова є вербальним відображенням світовідчуття письменника, його ціннісних орієнтирів. Поряд із проблемами дослідження композиції, прийомів метафоризації тощо художніх творів висвітлення проблеми функціонування фразеологічних одиниць теж наближає дослідника до розуміння індивідуального стилю письменника.

Мова художньої літератури з лінгвістичного погляду становить органічну єдність широкого спектра взаємодіючих виражальних засобів, серед яких помітне місце належить фразеологічним одини­цям. О. І. Єфимов, дослідник стилістики фразеологічних одиниць, підкреслив провідну роль фразеоло­гізмів у системі мовних засобів художньої виражальності, вони визначають стиль [15, 280]. Адже можливості формування експресивних емоційно-оцінних конотацій у сфері фразеології набагато

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные