Роль языка

ПЛАН

Вступ

1. Поняття мови і мовлення

2. Функції мови, місце в житті людини 

3. Мова і суспільство 

Висновки

Література

 

Вступ

Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивни­ми законами.

Усе те, що пересічні мовознавці розуміють під словом мова, насправді є власне мовою і мовленням. Розмежування мо­ви і мовлення теоретично обґрунтоване швейцарським лін­гвістом Ф. де Соссюром — одним із найвідоміших теоре­тиків мовознавства й основоположників сучасного етапу в мовознавстві.

Незаперечним фактом є те, що існує єдина українсь­ка мова. Однак кожен із тих, для кого українська мова є рідною, користується нею по-своєму. Мовець бере з неї не все (всього він не зможе засвоїти за життя), а лише те, що йому вкрай необхідне і відповідає його мов­ним уподобанням. Іншими словами, кожного мовця ха­рактеризує власне мовлення, яке є унікальним, непов­торним.

 


1. Поняття мови і мовлення

Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціону­вання.

Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і гра­матика, які існують у потенції, в можливості.

Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації.

До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мов­лення окремої людини, про мовлення молоді, усне побу­тове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне використання можливостей мови.

Для того щоб краще зрозуміти різницю між мовою і мовленням, Ф. де Соссюр наводив аналогію з шахами

Ша­хова дошка, шахові фігури та правила шахової гри — мо­ва; конкретне розігрування шахової партії — мовлення.

Загалом мову і мовлення розрізняють за такими пара­метрами:

1.   Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Загальне (мова) реалізується в конкретному (мовленні). Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачи­ти і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосе­редньо спостерігати неможливо. Саме тому лінгвіст має справу з мовленням (вивчає звучне мовлення або тексти). Завдання лінгвіста "добути" з мовлення мову.

2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загаль­ноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. Так, наприклад, сучасна українська літера­турна мова охоплює період від І. Котляревського до наших днів, її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та гра­матичні) є відносно стабільними й загальноприйнятими. У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні лю­ди можуть припускатися помилок. Мову можна порівня­ти з написаною композитором симфонією. Під час виконан­ня симфонії (мовлення) хтось із музикантів помилково мо­же "взяти" не ту ноту. Зрештою, і весь твір по-своєму мо­же бути "прочитаний" і зінтерпретований диригентом.

Унікальність мовлення полягає у своєрідному вико­ристанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (ви­падкових) слів, словоформ, словосполучень тощо. На­приклад, в одній поезії І. Драча є така фраза: Вагітна скрипка стане породіллю. Українська мова словосполу­чення вагітна скрипка не допускає, однак в оказіональ­ному поетичному мовленні І. Драча воно виявилося високохудожнім та ефективним (яскраво передає ситуацію очікування гри на скрипці, бажання скрипаля відтвори­ти, а слухача почути її мелодійні звуки). Чи візьмемо єсенінське Отговорила роща золотая березовым

1 2 3 4 5 6

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные