Роман «Преступление и наказание»

РОМАН «ЗЛОЧИН І КАРА» 

Достоєвський приступив до створення роману в той історичний період життя Росії, коли піднесення наприкінці 1850 - на початку 1860 р. уже поступилося місцем спаду громадських настроїв, краху надій та ілюзій, коли країна увійшла у смугу «тяжкого часу», ситуацію бездоріжжя і розчарувань.

Письменник відчував свою епоху як «перехідну», порівнюючи її з кінцем XVIII ст. , періодом поразки Великої французької революції, а дегуманізаційні процеси «залізного» XIX ст. зіставляв із занепадом античної цивілізації. Кризові явища вимагали свого осмислення й аналізу. Контрасти та суперечності соціального й духовного життя Росії набули в романі якщо не всебічного, то надзвичайно глибокого і яскравого художнього втілення.

«Злочин і кара» - перший з великих прозових творів, в якому новий світогляд письменника та нова поетика проявилися з найбільшою повнотою.

Проблемний роман Достоєвського не цурається авантюрного сюжету; він і побудований за всіма правилами кримінального роману, де є логічні пастки, несподівані зустрічі, поєдинок злочинця і слідчого. Проте твір Достоєвського не належить до детективної белетристики, а є новим у світовій літературі XIX ст. типом ідеологічного роману, в якому всі лінії розповіді ведуть до розгадки особистості злочинця і тих ідей, під впливом яких він діяв. За словами автора, він задумав представити на суд читача «психологічний звіт одного злочину», показати, як почуття «роз'єднаності з людством» мучить злочинця. Філософський пласт твору Достоєвського містить цілий комплекс питань, які бентежили громадську думку 1860-х років

У монологах і діалогах персонажів відчутний відгомін утопічно-соціалістичного учення, теорії «розумного егоїзму», концепції «нової людини», ідей позитивізму, дарвінізму, теорії Карлейля про «героїв і героїчне» в історії, уявлень Штирнера про «сильну особистість» і право «Єдиного» на вседозволеність.

У перекладах іншими мовами назви «Преступление и наказание» втрачається те, що російське слово «преступление» не просто означає вчинення незаконного діяння, а відноситься до глибоко особистого, духовного боку людини, до совісті, честі, стиду нарепіті. «Преступление» як «пере-ступання» через норму, обмежувальну лінію, перешкоду. «Пере-ступання» як порушення не тільки офіційного закону, а й тієї моральної межі, яка існує в душі й свідомості людини споконвічне і регулюється не стільки карним кодексом, скільки людською природою, натурою, життям і розумінням його божественної суті,

Майже всі провідні герої творів Достоєвського, будучи людьми неординарними, «неврівноважеиими» у своїх пристрастях та моральних шуканнях, «переступають» і тим самим опиняються у стані або катастрофічного падіння, або небаченого піднесення.

Для роману «Злочин і кара» ситуація перебування персонажів «на порозі» прийняття життєво важливих рішень є особливо характерною. Найбільшою мірою мотив «переступання» пов'язаний із вчинками, діями і долею головного героя - Родіона Раскольникова.

«Роман-трагедія». У центрі сюжету - історія вбивства студентом Раскольниковим старої лихварки Альони Іванівни та її сестри Лизавети, історія морального каяття злочинця. Злочин, скоєний Рас-кольииковим, не має нічого спільного з тими протиправними діями, які диктуються традиційними негативними стимулами, почуттям ревнощів, помсти, зажерливістю, марнолюбством, ненавистю. Раскольников зіткнувся не з окремою людиною-антагоністом. Він протиставив себе усталеному світопорядку, світоустрою, який він не визнавав. Такий конфлікт нагадує «фатальні» зіткнення ідей та їхніх прихильників в античній трагедії. Достоєвський переніс типово трагедійний конфлікт в епічний твір,

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные