Роман «Преступление и наказание»

що й визначило у романі домінуючу роль напружених ідеологічних, морально-філософських суперечок і дискусій.

В'яч. Іванов назвав роман Достоєвського «романом-трагедією» не тільки тому, що філософській романній оповіді притаманний високий трагедійний пафос, катастрофічність ситуацій, а й з огляду на особливості композиційної та сюжетної будови. Дія в «романі-трагедії» розгортається за законами драматичного мистецтва. Трагедійний конфлікт стягує всі сюжетні перипетії в тугий вузол. Час подій вкрай сконцентрований, згущений. Звідси динамізм, «швидкий літопис» (Д. Лихачев) у зображенні подій, несподівані повороти «сценічної» дії, величезна кількість монологів та діалогів, переважання патетичного начала, властивого драмі, над спокійною об'єктивністю епосу.

Майстерність сюжетотворення, «техніка» фабулізму в «Злочині і карі» так само, як і в інших романах Достоєвського, доведені до досконалості. В романі, який «переповнений» великими, суттєво важливими, і дрібними, нібито незначними, подіями, де читачеві пропонується безліч описів, «фізіологічних» замальовок побуту, звичаїв, не можна усунути жодної деталі. Всі «подробиці» підпорядковані загальному задуму, всі вони мають на меті розкриття особистості героя. Кожна окрема сюжетна перипетія - це складне оповідання, всі сюжетні колізії в цілому групуються начебто в акти драми, вони «є залізними ланками логічного ланцюга, на якому висить, мов якесь планетне тіло, основна подія, мета всього оповідання. . . » (В'яч. Іванов).

«На яке діло заміряюсь!. . » Подібна особливість стилю Достоєвського яскраво відтворена вже в перших розділах «Злочину і кари» при змалюванні намірів Раскольникова вчинити злочин, при зображенні його вагань і невпевненості. У романі про злочин і кару злочин стався раніше від реально скоєного вбивства, відразу після того, як ідея злочину виникла у свідомості та думках Раскольникова

До певного часу читач не знає про страх, хвилювання, метушіння, вагання героя; незрозумілими є причини збудженого стану молодого двадцятичоти-рирічного студента, змальованого з великим співчуттям, наголошено на тому, що він був «навпрочуд гарний, з прекрасними темними очима, темно-русявий, стрункий, на зріст вище середнього», перед ним відкривався світ столичного міста, коло друзів і, можливо, блискучі перспективи.

Поступово стає зрозуміло, що герой замислив щось таке, що випадає з нормального перебігу явищ, «замірився» на якусь справу, яку вважає для себе важливою. Перший «мікросюжет» пов'язаний з візитом Раскольникова до старої лихварки, щоб зробити «спробу». Після цих відвідин він почуває себе ображеним, збентеженим; його охоплює «почуття безмірної огиди». «О Боже! Яка усе це гидота! І невже, невже я. . . ні, це нісенітниця, це безглуздя! - додав він рішуче. - І невже такий жах міг спасти мені на думку? На який бруд здатне, однак, моє серце! Головне: брудно, паскудно, гидко, гидко!. . І я, цілий місяць. . . »

Так певною відмовою від задуманого вбивства лихварки закінчується перша сюжетна перипетія.

В іншому фрагменті сюжетного ланцюга розповідається про долю родини Мармеладових. Занепалий, одягнений у старий зношений чорний фрак чиновник Мармеладов розповідає, що ніде не служить, принижується, позичає гроші, знаючи, що не зможе їх віддати. Дружина його, Катерина Іванівна, хвора, малі діти голодні, а старша дочка Соня «по жовтому білету живе». Сам він дійпюв до крайньої межі. Розповідь нещасної людини зворушила Раскольникова і підштовхнула до рішучого висновку: «Немає ніяких перешкод і так тому й бути!» Отже, Раскольников повертається до первинного задуму.

Третій

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные