Роман «Преступление и наказание»

засіб, як перша сходинка дій. Влада потрібна йому, щоб звільнити світ від скверни, врятувати сиріт Мармеладових, Сонечку, Катерину Іванівну, матір, сестру і. тисячі їм подібних. Він хоче стати Месією, провісником нового світу, врятувати людство. Так парадоксально поєднуються в його свідомості ідеї «яаполеонізму» і «месіанізму». Ідучи на злочин, Раскольников має намір не лише перевірити «теорію», а й провести над собою психологічний «експеримент», з'ясувати, до якого «розряду» людей належить він сам: «Чи зможу я переступити, чи не зможу?. , Створіння я тремтяче чи право маю? » '

«Тут книжні мрії, тут теоретично подразнене серце. . . » Могутній хист філософа-мислителя, геніальна художня інтуїція дали змогу Достоєвському з надзвичайною глибиною і переконливістю розкрити процес краху анархо-індивідуалістичної теорії Раскольникова, показати поразку особистості, яка поставила себе в ситуацію «над суспільством», над його мораллю. Після вчиненого подвійного злочину Раскольников опинився в становищі людини, яка втратила ґрунт під ногами. З жахом і відразою він поступово помічає, що його «спроба», його «експеримент» не увінчалися успіхом, а лише принесли йому відчай і страждання. Стан Раскольникова «до» і «після» злочину відбиває кризу свідомості й порівнюється автором-оповідачем із тяжкою хворобою (злочинця охоплює то «страшний холод», то гарячка, видіння, марення; він «думав, що збожеволіє»). Символічний пейзаж Петербурга («надворі спека була страшенна, до того ж задуха, штовханина, скрізь вапно, риштування, цегла, курява»; «сморід» із трактирів, пивниць) насичений атмосферою нездоров'я, неблагополуччя. Місто -персоніфікований учасник історії Раскольникова і сприймається мало не винуватцем, причиною драми, джерелом антигуманних, принижуючих людину ідей і «похмурих, різких і дивних впливів» на її характер, психіку.

Насильство Раскольникова над «створінням тремтячим», зневажання непохитних моральних принципів стало насильством над своєю душею. «Що ви, що ви над собою зробили!.

Немає, немає за тебе нещаснішого тепер у цілому світі», — говорить Соня. В її очах учинок Раскольникова є рівносильним боговідступництву: «Ви од Бога відреклися і Бог вас покарав, дияволові віддав».

«Наполеонівська» людина «не відбулася». Психологічна «спроба» закінчилася поразкою. Зазнає краху і теорія Раскольникова, бо вона спрямована проти самих основ життя. В зіткнення з «живим життям» вступила «арифметика», «розумна логіка» теорії, яка скинула з рахунку «людське, надто людське», не беручи до уваги «натуру», живий характер, свободу особистості. За словами слідчого Порфирія Петровича, «тут справа фантастична, темна, справа сучасна, нашого часу випадок, коли помутилося серце людське. . . Тут книжні мрії, тут теоретично подразнене серце. . . ». Достоєвський показав, що, з одного боку, дисгармонійний внутрішній світ героя, «розкол» в його душі й переконаннях (про це говорить прізвище персонажа), а з другого -катастрофічна дійсність віддзеркалилися в суперечливості й конфліктності його теорії. Бажаючи привести людство й окрему людину до щастя, Раскольников запропонував шлях до «світлого майбутнього» через нещастя, через насильство. Тим самим він відокремив себе від світу, перейшов на позицію відступника (друге символічне значення прізвища, пов'язане з «розкольництвом»), прирік себе на трагедію самотності.

Історія Раскольникова показала згубність і для самої особистості, й для суспільства індивідуалістичної ідеї, основою якої є зневага до моралі, егоцентризм, проповідь «уседозволеності»]

Двійники Раскольникова. Дискредитація анархо-індивідуалістичної теорії Раскольникова здійснюється також через зіставлення персо-

нажів, через «перехресний» аналіз уявлень, носіями яких є герої-ідео-логи. Дослідники давно помітили цю

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные