Роман Шухевич - тайны гибели

Роман Шухевич: таємниці загибелі

Існує така сентенція, що історію роблять кров’ю, а пишуть чорнилом. У принципі, це абсолютна правда. Можна лише додати, що сам процес написання історії, особливо радянського періоду, псує дослідникам чимало крові. Як відзначала одна газета, вся радянська історія складається із суцільних таємниць. І майже всі вони неприємні. Саме до таких таємниць належить те, що відбувалося з середини 40-х до кінця 50-х років на західноукраїнських землях, на яких комуністичний режим, зосередивши майже третину своїх внутрішніх військ (не говорячи вже про інші сили), поборював націоналістичне підпілля і Українську Повстанську Армію (УПА). Вже не один рік ми прагнемо відтворити сторінки цієї історичної драми. І щоразу переконуємось: ця історія дуже (аж занадто) поволі відкриває свої сторінки. Один з прикладів цього — обставини загибелі Голови Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради (УГВР), Головнокомандувача УПА і Голови Проводу ОУН в Україні генерала-хорунжого Романа Шухевича (Тараса Чупринки, Р. Лозовського-Тура). Йдеться про людину, яку є всі підстави назвати професіоналом, яка сім років очолювала антикомуністичний рух опору на західноукраїнських землях, успішно протистояла потужній радянській спецслужбі.

Штрихи до портрета

Немає потреби переказувати всю біографію Романа Шухевича, а тому обмежимось лише кількома штрихами. Народився він 7 липня 1907 року. Ще з шостого класу гімназії став підпільником Української військової організації (УВО). У 1932-му закінчив Львівський політехнічний інститут. У 1926–1929 роках брав участь, організовував і керував різними антипольськими акціями. У 1929-му вступив до ОУН як один з перших членів, а у 1933–1934 був бойовим референтом Крайової Екзекутиви ОУН, яку очолював Степан Бандера. У 1934 році був ув’язнений поляками і амністований у 1938 році

У 1938–1939 роках був старшиною у штабі Карпатської Січі, а у 1939–1941 роках у Проводі ОУН відповідав за організацію підпільної мережі на західноукраїнських землях. У 1941 році як командир Українського легіону ввійшов до Львова. В серпні 1943 року обраний Головою Бюро Центрального Проводу ОУН. З осені 1943-го очолив УПА. В липні 1944-го на підпільному І Великому зборі УГВР обраний Головою Генерального Секретаріату УГВР.

Він був переконаним антикомуністом. Комуністична влада відправила на заслання його батьків і сестру. На початку радянсько-нацистської війни у 1941 році, коли більшовики «чистили» західноукраїнські в’язниці, було розстріляно його брата, арештовано його дружину, а дочку і сина відправлено до спеціального дитячого будинку.

До речі, з сином йому довелось зустрітися вже опісля. Справа в тім, що у серпні 1947-го Юрко втік із спецдитбудинку у місті Рутченково Сталінської області і повернувся у Західну Україну. Спочатку він переховувався у селі Бусовисько Дрогобицької області у батькового приятеля Михайла Цапа. У жовтні 1947-го Юрко зустрівся з батьком, який забезпечив його документами на ім’я Б. Левчука і влаштував у середню школу міста Кам’янка-Бузька. Саме тоді, як згадував Ю. Шухевич, батько сказав йому: «Юрку, ми не мстимося за наші родини, ми боремося за те, щоб раз і назавжди повалити цей страшний антинародний комуністичний режим».

У січні 1948-го вони зустрілися ще раз. Цього разу у Львові. 20 березня 1948 року Юрко разом із зв’язковою Шухевича Галиною Дідик виїхав з метою викрасти сестру Марію (якій

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные