Романтизм и барокко как литературные направления

кожній особисто­сті. «Тільки індивідум цікавий», — стверджував Новаліс. Внутрішній світ людини, її особисте «я» та приватні зв'язки з життям цікавлять романтиків найбільшою мірою. Осо­бистість романтичного героя часто таємнича, незвичайна, виняткова. Це людина героїчна, вона протистоїть ворожому їй суспільству. Такі Байронів Конрад та Прометей Шеллі, Ернані Гюго та Конрад Валленрод Міцкевича, Дон-Жуан Гофмана та Демон Лєрмонтова.

 Визначною рисою романтиків був їхній гарячий інтерес до фольклору. Представники напряму не лише викорис­товували різноманітні народнопоетичні образи, сюжети та мотиви, а й самі виступили як збирачі казок, легенд, народ­них пісень. Так, видатний англійський романтик Вальтер Скотт на початку своєї творчої діяльності надрукував зібран­ня старовинних шотландських балад і легенд «Поезія шот­ландського кордону» (1802—1803 pp. ). В Німеччині А. Арнім і К. Брентано видали збірки народних пісень, а брати Якоб та Вільгельм Ґрімм стали всесвітньо відомими завдяки своїм «Дитячим і родинним казкам» (1812 p. ). Брати Я. та В. Ґрімм — також засновники міфологічної школи у фольк­лористиці та літературознавстві. Звернення романтиків до уснопоетичної традиції сприяє взаємному збагаченню фольк­лору й літератури. Як слушно зауважив Стендаль у своїй відомій роботі «Расін і Шекспір», «романтизм — мистецтво давати народам такі літературні твори, які при сучасному стані їхніх звичаїв та вірувань можуть принести їм най­більшу насолоду».

 Романтики, на відміну від просвітницьких теоретиків, що чітко розмежовували види мистецтва (Лессінґ, ґер-дер, Ґете), нерідко відхиляють межі між ними. В романтичних творах спостерігається взаємопроникнення та взаємодія поезії, музики, живопису. Особливо цінували романтики музику. Світ звуків, на їхню думку, здатен відтворити внутрішній світ особистості в усій повноті та багатоманітності. Справжній культ музики створили німецькі романтики. Характерно, що ґофман був також визначним композито­ром — автором першої в Німеччині романтичної опери «Ундіна». Із романтизмом пов'язана творчість таких компо­зиторів, як Р. Шуман, Φ. Шуберт, Φ

Ліст, ґ. Берліоз, Φ. Шопен. А до пісні як ліричного жанру зверталися у своїй творчості А. Шаміссо, І. Ейхендорф, В. Мюллер, ґ. ґайне.

 Романтизм значно збагатив систему літературних жан­рів. Саме в цьому напрямі народжується жанр історич­ного роману, основоположником якого є Вальтер Скотт. З'являються також жанри ліро-епічної поеми (Байрон, Шеллі, Пушкін, Петефі, Шевченко), фантастичної повісті (Гофман, По, Гребінка). В усі жанрові форми напряму, хай то буде драма, роман або новела, проникає притаманний романтизмові ліричний струмінь. З романтизмом пов'язаний небувалий розквіт ліричних жанрів, які за часів раціоналі­стичної літератури XVIII століття відійшли на другий план. Популярні в літературі класицизму жанри оди та дифірамба романтики відкинули. Риси романтизму (суб'єктивність, ліризм, «два світи», «світова скорбота», романтична іронія, гротеск тощо) поширюються практично на всі жанрові форми. Недарма Фрідріх Шлегель наголошував на тому, що «романтичне є не стільки окремим жанром, скільки необхідним елементом всієї поезії (літератури. — Є. В. ), який може. . . панувати або відступати на друге місце, але ніколи не повинен бути відсутнім цілковито».

 Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов'язане з публікацією в 1827—1828 роках творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросійських пісень» М. Максимовича в 1827 році, а також створенням літературного гуртка І. Срез-невського в Харківському університеті наприкінці 20-х років. Українські романтики мали декілька своїх осередків: У Харкові діяли Лев Боровиковський,

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10