Романтизм как литературное направление

до національної специфіки, і якщо А. Міцкевич був зосередженим на усьому польському, то, наприклад,   Жермена де Сталь вивчала своєрідність німецької і італійської душі, і все життя заперечувала ідею виключності і самозадоволеності французької культури.

 -… естетика романтизму передбачає боротьбу з будь якою нормативністю. На початку ХІХ ст. головним ворогом романтичних шкіл був класицизм з його різким розмежуванням високого і низького стилю, трагічного й комічного, з суворими вимогами до кожного окремого жанру, з обов’язковою перевіркою кожного твору з позицій розуму. Романтики усім цим вимогам протиставили установку на природність. Установка на природність є також мерилом реалізму ( згадаємо шекспірівське “ mirror up to Nature” ). У чому ж полягає різниця? У “Передмові до “Кромвеля” В. Гюго згадав шекспірівське дзеркало, але додав: дзеркало романтичного мистецтва повинно бути концентруючим. Романтизм отримав у спадщину від сентименталізму культ почуття, але романтиків цікавило не стільки почуття, скільки пристрасть. Тому прийом контрасту має особливе значення для них. Різке розподілення світла і тіні надає творчості особливу експресивність, але і деформує образність, надає їй риси химерності, фантастичності. Контраст може проявлятися на різних рівнях: як співставлення двох протилежних світів ( Гофман ), як створення підкреслено прекрасних а підкреслено потворних, гротескових образів( Гюґо) але порушення правдоподібності буде наявним обов’язково.

 -… романтизм зруйнував нормативну систему жанрів і змінив її на культ змішаності протилежних рис. Так виникли ліро-епічний і ліро-епіко-драматичний жанри ( Байрон, Шеллі )

Зацікавленість у фольклорі призвела до створення літературної казки ( Тік, Гофман, Андерсен )  . Зацікавленість у всьому оригінальному, неповторному призвела до відкриття колориту, а зацікавленість в історичному колориті – до створення жанру історичного роману ( Скотт ).

 -… є неправомірним протиставлення романтизму і класичного реалізму, хоча це напрямки, безумовно, різні. Романтизм має на увазі заглиблення у суб’єкт, реалізм спирається на об’єкт. Романтизм оперує образністю, яка є націленою на відокремленість від усього звичайного ( виключна особистість у виключних обставинах ), реалізм вивчає звичайне, те, що регулярно повторюється у певний історичний час, і створює типові образи ( типова особистість у типових обставинах ). Але академік  В. Жирмунський справедливо зазначив: “ … реалізм, який не пройшов через романтизм, відрізняється певною абстрактністю та схематичністю “. Вивчення романтиками самобутності призвело до виникнення костумбризму ( від ісп. costumbre – звичай ), літератури, яка була зосередженою на вивченні оригінальних вдачі окремих народів. “Батько” класичного реалізму – “фізіологічний нарис”, безумовно е пов’язаним із костумбрийською літературою.

 -…  традиційна психіка викликали в романтиків іронічне ставлення. Вони звертали  увагу в першу чергу на неймовірні зліти і падіння, на патологічні прояви ( роздвоєння особистості, галлюцінації ). І ці моменти досліджували дуже глибоко ( Гофман, Клейст ). З абсолютною впевненістю можна сказати: романтики зробили великий внесок у розвиток художнього психологізму, розкривши людську душу як непояснимий, непідвладний раціональному аналізу феномен.                                                                                                             

 

1 2 3 4