Разряды местоимений

Розряди займенників

Різні групи займенників мають різні граматичні значення і виконують різні синтаксичні функції. Залежно від значення займенники поділяються на дев'ять розрядів: особові, зворот­ний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені й заперечні.

Особові займенники вказують на особи: я, ми (перша особа), ти, ви (друга особа), він, вона, воно, вони (третя особа). Причому якщо займенники першої і другої осіб стосуються тільки певних осіб та ще персоніфікованих предметів і явищ, то займенники третьої особи можуть стосуватися як осіб, які не беруть участі в розмові, так і будь-яких предметів, явищ, понять (тобто тварин і неістот взагалі).

Наприклад, у реченнях Коли до тебе чоловік добрий, будь до нього ще кращий. Книжка — маленьке віконце, а через нього весь світ видно (Нар. творчість) займенник другої особи тебе стосується тільки людини, а займенник третьої особи нього — як людини, так і предмета.

Зворотний займенник себе вказує на діяча, якого певним чином стосується виконувана ним дія. Оскільки цей займенник виступає в реченні лише додатком, то він не має форми називного відмінка. У нього немає також граматич­них значень роду й числа, бо він може вказувати на будь-яку особу чи особи.

Наприклад, у реченнях Мені себе не жаль, коли б же ти мені не помарніла, моя небесна квітко, зоре ясна (Леся Українка). Хто пізно ходить — той шкодить, не кому, а, звичайно, собі (Л

Первомайський) перший раз зворотний займенник вказує на першу особу, другий — на будь-яку третю особу.

Займенник себе входить до багатьох стійких зворотів: бра­ти себе в руки, бути самим собою, виходити з себе, володіти собою, опановувати себе, постояти за себе, давати себе знати, давати собі раду, замикатися в собі, знайти себе, не знаходити собі місця, не по собі, не тямити себе, не чути землі під собою, сам по собі, сам собі пан, само собою тощо.

У формі давального відмінка (собі) зворотний займенник може переходити в розряд часток: Чіпка сидів собі в хаті мов­чки, наче зажурився (Панас Мирний). У короткій формі знахід­ного відмінка (ся) цей займенник злився з дієсловом: вчитися (тобто: вчити себе), заспокоїтися (тобто: заспокоїти себе).

Присвійні займенники вказують на належність пред­мета першій особі: мій, наш; другій особі: твій, ваш; третій особі множини: їхній (на належність предмета третій особі од­нини вказують особові займенники в родовому відмінку: його, її); будь-якій особі, яка виконує дію: свій. Ці займенники спів­відносні з присвійними прикметниками і, як і вони, змінюються за відмінками, родами та числами.

У розмовному стилі вжиті самостійно, без іменників, займенники мій, твій означають «чоловік» або «наречений»; моя, твоя — «дружина» або «наречена»; наш, наші — «близькі по крові, по духу чи за іншою ознакою люди»; наше — «те, що належить нам»: — Це тебе мій послав?— запитала вона Вікто­ра, наголосивши на слові «мій» (П. Автомонов). Тішуся, що ско­ро буду вдома і побачу тебе і всіх наших (М. Коцюбинський). В війні ми, бач, гору взяли, наше таки зверху (О. Довженко).

Вказівні займенники вказують на

1 2 3 4

Похожие работы