Развитие буржуазного государства и права в Великобритании

style="font-size: 3. Перша громадянська війна (1642-1646 рр. )

22 серпня 1642 р. король оголосив війну Парламенту. Розпочалися сутички роялістів (від франц. - королівський) - "кавалерів" (лайливе прізвисько, дане прибічниками парламенту своїм супротивникам -роялістам, королівським офіцерам і солдатам) з прибічниками Парламенту - "круглоголовими" (лайливе прізвисько, дане прибіч­никами короля прибічникам Парламенту, походить від поширеного в середовищі буржуазії звичаю стригти волосся в кружок (під скобку, макітру)). Поступово Англія розділилася на два військові табори - на боці Парламенту виступили економічно розвинені південно-східні графства на чолі з Лондоном, на боці короля - більш відсталі граф­ства Сходу та Заходу. Було створено регулярні армії.

Спочатку успіх перебував на боці короля, бо в розпорядженні Парламенту було лише неорганізоване ополчення графств. До того ж, на думку члена Парламенту О. Кромвеля, основною причиною поразок парламентських сил була відсутність в армії революційної дисципліни та натхнення. Вихід він убачав у перетворенні армії на народну, революційну, здатну перемагати.

11 січня 1645р. було прийнято рішення створити нову парламент­ську армію - армію, так званого, нового зразка. Це була 22-тисячна дисциплінована армія з вільних селян і ремісників, натхненна ціллю перемогти армію роялістів. На офіцерські посади був відкритий доступ кожній здібній людині (полковниками стали Фокс - котельник, Прайд- візник, Рейнсборо - шкіпер та ін. ). Демократизація парламент­ської армії посилила її боєздатність. 14 червня 1645 р. в битві при Нейзбі королівську армію було розгромлено. На кінець 1646 р

Перша громадянська війна завершилася перемогою Парламенту. Карл І тікає до Шотландії, але згодом (у 1647 р. ) шотландці видають його "довгому" Парламенту.  

4. Боротьба за поглиблення демократичного змісту революції (1646—1649 рр. )

Па початок 1647 р. в таборі революції вирізняються такі більш-менш організовані сили: Парламент, армія, Сітіта нороднімаси (переважно, Лондоната його передмість). Парламент, як і Сітіз його пресвітеріан­ською більшістю й індепенденгською меншістю, відображав інтереси нового дворянства (джентрі) та буржуазії, котрі вважали революцію майже закінченою, позаяк її основі цілі були досягненні (великі земле­власники узурпували право приватної власності на землю; в промисло­вості й торгівлі було скасовано монопольні права та частково став панів­ним принцип вільної конкуренції; припинилося регулювання заробітної плати робітників; увесь тягар податків на військові потреби (акциз, помісячне обкладання тощо) було перекладено на плечі простого люду та ін. ). З огляду на це, Парламент і Сіті вживали термінових заходів для придушення революційних настроїв народу.

Весною 1647 р. було здійснено спробу розпустити революційну армію, в якій зростало незадоволення серед солдатів, які походили із селян і ремісників, оскільки вони нічого не отримали від революції (навіть процес відгороджування не припинився). Так розпочався конфлікт між Парламентом і армією. Цей конфлікт ускладнився суперечками між дворянсько-буржуазним керівництвом армії ("шовковими" і "грандами") та солдатською масою, Ідо призвело до, так званого, певеллерівського руху.

Левеллери - "урівнювачі" - це середнє селянство та дрібна міська буржуазія. Очолювали цей рух Ц. Лільберн, Р. Овертон і У. Уолвін. Основні вимоги цього руху: демократизація виборчої системи, рівність усіх перед законом; щорічні перевибори парламенту; демократиза­ція судової системи; повна свобода торгівлі та промисловості; пропорційне оподаткування тощо. Левеллери були прихильниками демократичної республіки. Саме вони сформували ідею народного суверенітету, що була

1 2 3 4 5 6 7 8

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные