Развитие драматических форм

звертатись до народних творів з гостро суспільним спрямуванням, до творів з історичною тематикою, відшукуючи в них те художнє зерно, яке складатиме основу їхніх творів. Звичайно, тенденція до побутовізму ще довго трималась у давній драматургії. Як відомою ще й на початку XIX ст. драматурги перебували в його полоні. Важливо відзначити, що процес добору драматургом необхідного історичного матеріалу з народнопоетичної творчості та історичних документів проходив не стихійно. Відбирались ті теми, відтворення яких на сцені сприяло б усвідомленню глядачами суті сучасних проблем, у чому й полягає одна з рис специфіки творчості авторів інтермедій XVIII ст.

Авторами українських інтермедій, були здебільшого студенти українських шкіл, переважно Києво-Могилянської академії. Походили ці студенти в основній масі із бідного духовенства і селянства. В академії вони не мали жодних засобів до існування і змушені були займатися систематичним, «узаконеним» жебракуванням. Під час канікул вони ходили по селах і містах, по ярмарках, завдяки чому дуже добре знали життя народу, його побут, народні звичаї, прагнення і сподівання. В своїх інтермедіях вони відображали це життя в найрізноманітніших проявах, інтерпретуючи його в комедійному плані, як цього й вимагала теорія драми. Численні інтермедії насичені яскравими українськими фразеологізмами, приказками і прислів'ями, а ряд віршів написано так дотепно і афористично, що вони самі схожі на приказки; автори використовували українські пісні та пісні інших народів. Поряд з цим джерелами окремих інтермедій чи інтермедійних мотивів були твори книжної анекдотичної і сатиричної літератури.

Популяризаторами і поширювачами інтермедій серед широких верств населення були головним чином ті ж таки нужденні студенти, школярі, які здобували собі «дневное пропитаніє» під час канікул, між іншим, влаштуванням інтермедійних вистав. Вистави ці не обважнювались сусідством серйозних п'єс, якими не могла цікавитись широка демократична аудиторія, зокрема сільська, і ставились самі по собі.

Шкільна братія, що кочувала з однієї місцевості до іншої, виступаючи як виконавці і режисери інтермедій, часто не відзначалася тверезим поводженням, мала пристрасть до горілки, тому й дістала назву «пиворізів». За ознакою мандрування по селах і містах їх називали «мандрованими дяками», а також «миркачами» — від слова «мир», яким починається пісня, що її вони співають («Мир Христов да водворяется в домах ваших»). Достатнє уявлення про звичаї і характери «пиворізів» дає четверта інтермедія до великодньої драми Довгалевського.


Список використаної літератури

1. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібн. /ММ. Заович. – К. : Т-во “Знання”, 2000.

2. Історія української та зарубіжної культури6 Навчальний посібник. – К. : Т-во “Знання” – 2000 р.

3

Помиський П. Б. Всесвітня історія, 1914-1939: Підручник. К. : Генеза, 2003 р.

4. Всесвітня історія: 1914-1934 р Навч. посібник. Авк. -упору. Я. М. Берунчевськи, Т. В. Ладиченко. К. : А. С. К. , 1999 р.

5. Українська культура: Історія і сучасність. Навч. посібник. / За ред. Черенанова С. О. – Львів. Світ, 1994 р.

 

1 2 3 4 5

Похожие работы

Рефераты

Курсовые

Дипломные