Развитие жанра басни в творчестве Лафонтена

(Мольєр), Аканта (Расін) у свій роман «Любовні пригоди Психеї».  

 Надзвичайна розмаїтість, мальовничість, вишуканість і декоративність — характерні риси творів, написаних у цей період, приміром, першого літературного твору Лафонтена — комедії «Євнух» (1654), яка була плодом його читання Теренція. «Адоніс» (1658), героїчна поема-ідилія, написана під впливом Овідія та італійського поета Маріно, вразила сучасників простотою і витонченістю опису та стилю, гармонійністю і ліризмом в зображенні природи, кохання і розлуки. В драматичній еклозі «Климена» (1658) Лафонтен демонструє різноманітні прийоми і можливості поетичних напрямків та жанрів.

Звернувшись до «легкої поезії», що описувала події світського і придворного життя, Лафонтен засвоює досвід старофранцузьких поетів, він відроджує деякі забуті жанри (балада, рондо, послання), оновлює лексику, уникаючи манірності та умовності.  

1661 року заарештовано покровителя Лафонтена міністра фінансів Ніколя Фуке, котрий розграбував королівську казну. Лафонтен намагався заступитися за міністра, закликавши Людовика  XIV в «Елегії до німф Во» (1662) бути милосердним, чим спричинив невдоволення короля. Ідеал милосердя Лафонтен проповідує також в «Оді на захист Фуке» (1663).   Але все ж Лафонтена вислали у Лімож, однак дуже швидко вільнодумний поет знайшов нового покровителя — герцогиню Булонську, завсідником салону якої він став. У герцогині збиралися фрондуюча знать і письменники-лібертени.  

На цей час припадає написання віршованих новел, що наробили чимало галасу через свою фривольність, перший том яких був опублікований 1665 р. під загальною назвою «Віршовані казки та новели». Віршовані новели стали улюбленим жанром Лафонтена. Він працював над створенням новел упродовж двадцяти років, і одна за одною виходили наступні збірки казок (1671, 1675, 1685 pp

). Своєрідності «Казкам» надає створена в них особлива атмосфера веселощів, дотепності, фривольності, які поєднуються з грацією, витонченістю та почуттям міри. У віршованих «Казках» Лафонтен продовжує традиції літератури Відродження, котра зверталася до земних радощів, до чуттєвого кохання, до культу людського розуму. У них виразно проступає критичне ставлення поета до лицемірства і святенництва, характерних для вищих верств французького суспільства XVII ст.

Сюжети «Казок» були запозичені Лафонтеном в Апулея, Петронія та інших античних письменників, а також у письменників епохи Відродження від Дж. Боккаччо до Ф. Рабле. Водночас поет обстоював своє право не сліпо переймати ті чи інші сюжети, а творчо переробляти їх відповідно до особливостей свого обдарування. Так, приміром, запозичуючи деякі сюжети з «Декамерона» Боккаччо, Лафонтен прагне перетворити новелу у легкий, невимушений і веселий анекдот, усуваючи елементи дидактизму, властиві новелістиці італійського гуманіста. Прикладом подібного перетворення новели в анекдот може слугувати «Сестра Жанна», у якій ідеться про черницю, котра покаялася у своєму гріховному минулому й тепер вирізняється надзвичайною побожністю і ретельністю у виконанні своїх чернечих обов'язків. Але черниці, яким ставлять у приклад побожність сестри Жанни, заздрять не її покаянню, а її минулому життю, в якому вона зазнала насолоди кохання.  

Всупереч думці, що склалася, про Лафонтена як про письменника, який працює від випадку до випадку і лише за натхненням, його творча спадщина різноманітна і досить обширна. Так, серед інших творів у різних жанрах, його перу належить галантно-міфологічний роман «Кохання Психеї і Купідона» (1669), навіяний відомим епізодом із «Золотого осла» Апулея. Лафонтен був зачинателем жанру науково-описової поеми, такою його поемою «Хіна» (1682), де засуджуються застарілі методи

1 2 3 4 5 6 7 8