Развитие жанра басни в творчестве Лафонтена

лікування лихоманки і говориться про користь застосування хіни. Він написав також декілька комедій, лібрето для ліричних опер. У 1684 році Лафонтен став членом Французької Академії.  

Лафонтена звинувачували церковники у забутті всіх норм моралі. Навіть у святенницький період реставрації Бурбонів його ім’я було синонімом розпусти. Про нього ходило багато анекдотів; говорили, що він любить у світі лише три речі: вірші, ледарство і жінок. Останнє пов’язували з його фривольними новелами.

Жан де Лафонтен помер 13 квітня 1695 року, на сімдесят четвертому році життя.  

Байки

В історію світової літератури Жан де Лафонтен ввійшов, перш за все, як автор байок. Особливою заслугою Лафонтена в європейській літературі є розробка жанру віршованої байки. До Лафонтена письменники-класицисти вважали, що байка є «низьким» жанром, тобто непридатним для вираження серйозного змісту.  

Перші шість книг байок побачили світ 1668 року під назвою «Байки Езопа, завіршовані Лафонтеном». Остання, дванадцята, книга була надрукована 1694 p. Створювані упродовж багатьох років, байки відобразили зміни у світогляді поета, а також його творчі пошуки. Всі книги байок поєднані цілісним художнім задумом: висміяти вади сучасного суспільства, представити читачеві різні його верстви у сатиричному зображенні.  

Байки Лафонтена надзвичайно різноманітні за тематикою: одні з них порушують найважливіші філософські проблеми («Жолудь і Гарбуз», «Звір на Місяці», «Павич, який скаржиться Юноні»), другі дають картину суспільної моралі, політичного життя сучасного Л. суспільства («Моровиця серед звірів», «Щур і Слон»), треті зображають різні людські слабкості та вади («Кіт і Старий Щур», «Нічого зайвого», «Дуб і Очерет»)

У байках відобразилося вільнодумство Лафонтена, виявився його політичний лібертинаж.  

Жанр байки мав глибоко народне коріння, яке Лафонтен зумів гідно оцінити. Крім того, він черпав матеріал у своїх літературних попередників – Езопа, Федра, індійця Бідпая, а також у своїх співвітчизників – Марії Французької, авторів “Роману про Лиса”, Клемана Маро, Матюрена Реньє. Однак Лафонтена кожного разу оригінально і жваво розповідає відому історію. Його цікавить сама розповідь, сюжет, герої і події, які з ними відбуваються. Повчальність – для нього не головне, часто вона перетворюється в чисту умовність. Це вигідно відрізняє байку Лафонтена від байки попередньої, дидактичної, яка була ніби ілюстрацією до заключного повчання. Крім того, старовинний традиційний сюжет наповнювався Лафонтеном новим актуальним реально-побутовим матеріалом.  

 Видання «Байок» 1668 Лафонтен присвятив шестирічному дофінові, синові Людовика XIV. Ця обставина призводить іноді до помилкової думки, що «Байки » призначені для дитячого читання. Насправді, це байки для дорослих. Лафонтен - художник глибокий і вдумливий, уважний спостерігач життя, правдиво його відображає, це філософ-вільнодумець, переконаний послідовник Гассенді.  

Філософія Гассенді зробила вирішальний вплив на формування світогляду Лафонтена. Вільнодумці-лібертени, противники схоластичної філософії та етики, були носіями передової матеріалістичної думки. Це проявилося і в їхніх поглядах на природу людини, мету існування якої вони бачили в насолоді, що розумілася не як безвідмовне задоволення фізичних бажань, а як задоволення високих духовних запитів. Насолода - це стан душевної рівноваги, розумне розуміння своїх потреб, а щастя - вміння примиритися зі своєю долею, насолоджуватися земними і духовними радощами.

 Вчення Лафонтена-лібертена про людину, насамперед, вступало в

1 2 3 4 5 6 7 8